лонгрід

«Має значення не брехня, а те, що ми відчуваємо, коли в ній тонемо»: журналістка Тетяна Трощинська про інформаційний тиск

«Має значення не брехня, а те, що ми відчуваємо, коли в ній тонемо»: журналістка Тетяна Трощинська про інформаційний тиск

Американська виборча кампанія знову впливає на Україну – цього разу через інформаційний тиск, який, за словами журналістки та медіаменеджерки Тетяни Трощинської, є безпрецедентним. Вона аналізує тактику Дональда Трампа, методи інформаційного хаосу та їхні наслідки для українського суспільства.

Як дезінформація та маніпуляції можуть впливати на сприйняття реальності та що з цим робити – у її міркуваннях. Далі слова авторки.

Має значення не брехня, а те, що ми відчуваємо, коли в ній тонемо.

«Я давно в суспільно-політичній журналістиці, просто дуже давно, і можу сказати, що публічний тиск, який зараз чинить на Україну і наше суспільство Трамп і його адміністрація, безпрецедентний.

Кілька тез.

Це не персонально про президента Зеленського. Це дуже помітне і публічне втручання у внутрішні справи України, яка, як виявилось, цілком навіть демократія, що б хто не говорив. І це зовсім не про те, що «це наш гівнюк, самі його і битимемо», і не про Порошенка, Тимошенко чи, прости господи, Мураєва якогось. Це про те, що є дуже незручною сама суб’єктність України.

«Антиамериканізм», «ви не розумієте американського виборця» і т.д… Я згодна, я особисто точно не спеціалістка в цьому. Але ми зараз не про американську культуру чи електоральні уподобання. Ми про тактику Трампівського інформаційного флуду, яка в першу чергу спрямована на нас, на українську аудиторію.

При цьому і Трамп, і його команда також не дуже знають нас, і, схоже, обрали консультантів з питань України явно не з того боку. Розхитування і це все. Я й сама справді вже не розрізняю, що фейки, що реальні заяви адміністрації Трампа. Але професійна загартованість каже мені, що це не має значення.

Це багаторічна тактика і практика, спрямована на делегітимізацію будь-якої інституціалізованої інформації. А оскільки ми не «миші-трансгендери», а таки люди, то воно хитає.

Коротка історія питання.

Фактчекери із The Washington Post задокументували 30 573 брехливих або маніпулятивних тверджень Дональда Трампа протягом його першого президентського терміну – це в середньому була 21 брехня на день. І це важлива частина його публічної самопрезентації, тому ніяк не нове.

Головний стратег президентської кампанії Трампа у 2016 році – Стів Беннон – відверто говорив, що головний його противник – це журналісти, а не демократи, і впоратися з цим противником можна, «затопивши лайном». Це не метафора, це звучало саме як «to flood the zone with shit» – на все життя запам’ятала. Зафіксуємо цей момент, це важливо.

Що робить з нами така тактика?

Ми не можемо зрозуміти, яка заява/подія є пріоритетною, що справді має значення, ми не встигаємо це осмислити, знайти адекватний аналіз, ми навіть не встигаємо обурюватися, якщо це справжній треш.

І це породжує зневіру і нігілізм, коли люди просто не вірять у можливість перевірити факт або знайти істину. Звідси недовіра до журналістики, звідси відмова від спроб зрозуміти, що ж відбувається насправді.

І тут ми не можемо не згадати Путіна і російську пропаганду, яка взагалі не працює з фактами, а працює з домінантним наративом.

Що це робить з нами, добре пояснює Пітер Померанцев. Він вважає, що це переконує людей у тому, що правду розпізнати неможливо і що єдиний розумний вибір – «йти за сильним лідером»

Отже, має значення не брехня, а те, що ми відчуваємо, коли в ній тонемо.

Що нам варто розуміти:

  • що ми не встигнемо за інформаційним хаосом і в цьому його мета;
  • спростовувати це все не має сенсу, ми також не встигнемо за цим темпом, плюс повторення додає брехні фальшивої «правдивості”;
  • це посилює поляризацію, бо наш мозок рятується у своєму «племені» – тобто, ми шукаємо не факти, а близькі наративи;
  • ну і порозумітися з тими, хто нас затоплює лайном, справді важко.

Я ризикну припустити, що якісь люди Трампа, як пише Politico, могли спілкуватися з тими чи іншими українськими політиками. Але я все ж вважаю, що мішенню зараз є не імена політиків, а наша суб’єктність як нації.

І також ризикну припустити, що якось недобре стає на болотах, що вони більше покладаються на наші внутрішні бої, ніж на власну армію»

Думки, викладені в цьому матеріалі, є особистими переконаннями автора і не претендують на об’єктивність. Позиція редакції «Море Людей» може не співпадати з поглядами авторів, що публікуються в цьому розділі.

Завантажити ще...