Український філософ, політолог, письменник Володимир Єрмоленко, поділився своїми думками щодо того, як міжнародна спільнота сприймає Україну. Він вважає, що українська суб’єктність незаслужено залишається поза увагою, хоча її роль у світовій політиці є беззаперечною.
Володимир Єрмоленко наголошує, що українська ідея вже неодноразово ставала на заваді імперським амбіціям та намагається відстояти своє місце на політичній карті світу. Своїми міркуваннями письменник поділився у Facebook. Далі слова автора.
Ніхто в світі не вірить в українську субʼєктність. Хоча вона — як на долоні. Хто має очі, той бачить.
Бачу, що іноземні медіа нас уже «поховали». Але вони завжди так робили.
Ніхто в світі не вірить в українську субʼєктність. Хоча вона — як на долоні. Хто має очі, той бачить. Саме через неї розвалився СРСР у 1991 році. Саме вона стала на заваді новому розподілу зон впливу на початку 2000-х. Саме вона пішла всупереч ідеї замкнути нас у вічній «зоні очікування» «Східного партнерства» в кінці 2000-х. Саме вона зірвала «договорняк» західних лідерів з Януковичем у 2013-2014 роках. Саме вона вистояла в 2014-2015 роках і далі, не давши здійснитися операції «троянський кінь». Саме вона вистояла в 2022, хоча їй давали три дні.
І глибше: українська ідея (або українські ідеї, в множині) завжди мали в історії дивовижну здатність жити і відроджуватися, попри такі несприятливі обставини, як холодне мертвяцьке дихання імперії, яка сіє смерть і руйнування.
Росія — це політичний проєкт, в центрі якого перебуває насильство, кат, катівня та смерть. Це танатократія. Управління через смерть.
В Росії царем стає той, хто здатен управляти смертю і здатний виробляти її безжально. Путін дає росіянам свободу вибору різних способів швидко померти. Це єдина свобода вибору, яку вони мають. Царем в Росії стає той, хто демонструє свою готовність вирішувати, кому і коли треба померти. Це я називаю танатократією. Управління за допомогою смерті і через страх смерті.
Цей ворог сильний. Смерть, яку він несе, дуже хоче жити. В цьому парадокс. Смерть шукає свого життєвого простору, Lebensraum. Простору, де вона може займатися своєю улюбленою справою: знищення заради знищення. Без перешкод.
Головне, щоб ми вірили в себе. І робили те, що треба.
Ми є барʼєром для цієї танатократії. Так уже сталося. Можливо, цей барʼєр колись посунеться далі на схід. Але зараз він на наших кордонах. І настільки довго, наскільки нам хочеться жити, настільки довго продовжуватиметься ця боротьба. У ній можуть бути різні хвилі, сприятливі та ні. Але головне, щоб ми вірили в себе. І робили те, що треба.
І ця боротьба в останні кілька десятиліть змінює світову політику, хоч би як світові було від цього дискомфортно.
А заголовки у пресі — це піна днів.
Думки, викладені в цьому матеріалі, є особистими переконаннями автора і не претендують на об’єктивність. Позиція редакції «Море Людей» може не співпадати з поглядами Володимира Єрмоленка.