Усередині рекрут-центру. Колаж: Світлана Матвієнко/Море Людей
Усередині рекрут-центру. Колаж: Світлана Матвієнко/Море Людей
«Щоденник добровольця» — це колонка аеророзвідника Третьої штурмової бригади, який свідомо пішов на війну й чесно записував те, що бачив і відчував. Наприкінці жовтня він загинув на фронті, але його рідні попросили продовжити публікувати ці записи.
Тепер кожен новий текст — це не просто нотатки з окопів, а збережений голос людини, яка жила з гумором, вірою в перемогу й чітким розумінням, заради чого боролася. Це спроба залишити правду, яку він встиг написати.
Далі слова автора з його архіву.
Що являє собою рекрутинговий центр
Центр рекрутингу — це військова база, яка розташована на дуже великій території колишнього заводу. Сам центр повністю облаштований для повноцінного життя: кубарі (кімнати, де сплять відділення), лекційні, кабінети, великий спортзал.
До речі, військові займаються саме кросфітом, але також є програми окремих підрозділів чи морських котиків США (наприклад, після 6 км бігу, 100 присідань і 50 відтискань, ми лягали на землю і крокували по пресу один одного, отако).
Ще є настільні ігри та теніс, якщо хочеться розважитися. Також в будівлі, ясна річ, є туалети, душі, пральня, їдальня і морозильні камери для їжі.
Тьотя Тоня: чим годують у центрі рекрутингу
Це звісно не ресторанна їжа, але тьотя Тоня (головна кухарка) піклується про те, щоб всі були смачно нагодовані. Їжа досить класна: смачне мʼясо, яйця, борщі, супи, каші й все таке інше. Окрім того, завжди є печиво, йогурти, шоколадки, цукерки, яблука, банани, кавуни, навіть лічі був на десерт, прикиньте?
Словом, щодо їжі питань не було взагалі. А ще, якщо був в наряді на кухні, то дають великий ящик зі всіма приколами на відділення. Свою їжу майже ніхто не мав, тому що не доїдали навіть ту що була.
Традиції у Третій штурмовій
На ранковому шикуванні у рекрут-центрі ми читаємо декалог, а на вечірньому — молитву українського націоналіста.
Декалог — це 10 заповідей, 10 тверджень, які слід виконувати кожному, хто бореться за українську націю. Це набір правил, які чітко визначають ті речі, яких слід дотримуватися кожному військовослужбовцю.
Молитва — це головний текст-молитва організації ОУН, який був написаний ще у 1936 році. Він несе в собі потужні слова і сенс.
Ці дві речі є головними традиціями полку «Азов» і нашої бригади, тому що ми є частиною «Азовської сімʼї» та її руху.
В перші дні в мене мурахи по тілу бігали, коли на плацу 100+ людей в один голос промовляють слова по типу: «Україна, свята мати героїв», чи «Нехай страху не знаю я, не знаю, що таке вагання». Це такі відчуття, що важко передати словами. Це треба відчути, хоча б раз. Я кайфую кожного разу, коли ми це робимо вранці та ввечері.
Що таке відношення
По суті основна мета рекрут центру — це підготувати людину до того, що очікує попереду на базовій військовій підготовці (БЗВП) і на фронті, оформитися в бригаду (отримати відношення), та допомогти людині пройти ТЦК і ВЛК.
Про відношення. Це такий рекомендаційний лист, який людина отримує після інтервʼю. Він гарантує потрапляння в бригаду та на спеціальність, яку людина обрала.
На жаль, є багато випадків коли відношення кудись губиться, його рвуть і відправляють людей в ту бригаду, де треба «виконати план». Так, в армії коїться теж саме, попри те, що військова структура повинна бути самою чіткою з усіх, але така реальність.
В нашій бригаді таких випадків майже нема, і якщо трапляються, то керівництво рекрут центра дуже швидко й ефективно вирішує це питання.
Також у відношенні пишеться в якому РТЦК треба подавати документи, після чого дають направлення на проходження ВЛК (у кожного ТЦК зазвичай свої лікарні, щоб не було випадків підкупів).
У кожному ТЦК є так званий координатор, який допомагає у розв’язанні будь-яких питань, тому проблем не буває. І ставлення дуже приємне. Тобто людині саме допомагають пройти всі процеси оформлення.
Але, враховуючи що наша армія — це величезна машина ще з радянських часів, то бувають випадки що чогось не вистачає, документи пропадають і таке інше. Серед наших таких випадків не було, але їх тисячі й більше, тому що вся армія і досі на папері.
Як рекрути отримують позивні
Одна з найулюбленіших тем — це позивні. Взагалі, геть усі в армії мають позивні. Їх існує зазвичай два типи:
- один вибираєш собі сам;
- другий тобі дають побратими чи старші за званням (ситуативно або асоціативно).
Якось мій побратим з позивним «Паркер» стояв в наряді днювальним (але він не знав, що саме так називають людину на його посту). Його тричі гукав черговий, кричав йому «дневальний». «Паркер» дивився на чергового і ніяк не реагував. Коли він вже зрозумів, що це до нього звертаються, відповів нарешті: «я не дневальний, я солдат Алєксєєв». Тож тепер він саме «Дневальний» для всього навчального корпусу.
Мій вибір позивного будувався на тому, що в мене є сценічне імʼя Joyz (похідне від Enjoy), але я не хотів юзати англійське слово. Тому мій позивний «Кайф», і це прям в серденько.
Взагалі той рік був дуже насиченим на зміни, як внутрішні, так і зовнішні. Було багато падінь, але ще більш підйомів. Була насичена любов і болюча розлука, було багато сміху і сліз, але найголовніше, що я не стояв на місці й продовжував свій шлях в пошуку себе і свого місця у світі.
Тому я відчуваю, що саме тут моє місце і серце зараз.
Читати також: Щоденник добровольця. Як я потрапив у Третю штурмову
Kaif: історія одесита В’ячеслава Кащенка, який жив і воював на повну