31 рік у радянських таборах. Хто такий Святослав Караванський і чому центральна вулиця Одеси носить його імʼя

31 рік життя у радянських тюрмах і таборах, боротьба за українську мову, відмова від співпраці з режимом, десятки текстів, словників і перекладів, життя у вигнанні — іменем цієї людини названа одна з центральних вулиць Одеси. Розповідаємо, ким був Святослав Караванський і чому його варто памʼятати.

Яке відношення має до Одеси

Святослав Караванський народився 24 грудня 1920 року в Одесі та виріс в родині, яка спілкувалася у тому числі українською. Навчався в Одеському індустріальному інституті, де зрозумів, що має тягу до літератури, тож напередодні Другої світової почав службу в армії, щоб мати змогу перевестися на філфак. Під час бойових дій у білорусі потрапив у полон.

Початок опору та перше ув’язнення

Після повернення з німецького полону та під час навчання в інституті Караванський знайомиться з учасниками груп ОУН і приєднується до руху — отримує псевдо «Бальзак». Він відкриває в Одесі книгарню «Основа», яка стає осередком українського підпілля. Виручку передає на підтримку театру та гуртків. 

Під тиском спецслужб певний час переховується в Румунії. У липні 1944-го нелегально повертається до Одеси, однак уже на третій день його заарештовують. Йому пропонують свободу в обмін на доноси, але Караванський відмовляється. Наслідок — обвинувачення в «буржуазному націоналізмі» й вирок: 25 років таборів. У 1960 році Караванського звільняють. Всього — понад 16 років завдяки амністії.

Вклад у розвиток української мови

Після часткового послаблення режиму в таборах, які настали після смерті Сталіна, Караванський починає займатися науковою працею. У 1954 році починає складати «Словник українських рим».

Після звільнення його життя стає особливо плідним: працює над книжкою «Біографія слів», готує до друку гуморески й фейлетони, перекладає «Джейн Ейр», завершує римівник, а ще збирає українські книги для того, щоб надіслати їх на Кубань задля запобігання зросійщення місцевих українців. Виступає за дублювання фільмів українською.

Другий раз за ґратами

У 1965-му, у рік ухвалення закону, за яким викладання українською в школах можливе лише за бажанням батьків, Караванський публікує статтю «Про одну політичну помилку», де критикує русифікацію освіти. Це стає черговим приводом для репресій. Прокурор заявляє про «помилкове» звільнення Караванського.

Він знову потрапляє до вʼязниці за лист до ЦК КПРС із вимогою дотримання мовних прав, гарантованих Конституцією СРСР. Досиджувати термін — ще 9 років.

У «Володимирському централі» Караванський пише статтю про розстріли польських офіцерів у Катині на основі свідчень ув’язнених учасників і свідків трагедії. За це в 1969-му йому присуджують ще п’ять років тюрми і три роки таборів особливого режиму.

Еміграція та праця на відстані

У листопаді 1979 року Караванського остаточно звільняють. Разом з дружиною Ніною Строкатою він емігрує до США, радянська влада позбавляє їх громадянства.

За кордоном вони працюють на Українському радіо та в газеті «Шлях перемоги». Караванський продовжує писати на мовознавчі теми.

 

«Я нічим не насолив дикунській владі. Вона мені насолила. Я ніколи не був «совєтським громадянином». Я не мав вибору. Це так. Але не обирав ні совєтських вождів, ні совєтського способу життя», — розповідав Караванський. 

Останні роки життя та смерть

Караванський мешкав у техаському Дентоні. У 96 років ще їздив на скутері та вів блоги. Помер 17 грудня 2016 року від саркоми в лікарні Балтимора.

Похований у Нью-Джерсі на цвинтарі святого Андрія, поруч із Ніною Строкатою, яка пішла з життя у 1998-му.