Андрій Вакарчук не планував ставати волонтером, але війна змінила його життя. Колишній старший помічник капітана судна сьогодні — один із тих, хто щодня забезпечує військових аптечками, автівками та необхідними речами на фронті.
Разом із Максимом, лікарем і співзасновником волонтерського центру «Небайдужий одесит», він уже передав на фронт понад 6 000 аптечок, 100+ автомобілів і зібрав понад мільйон доларів.
Попри втому, фінансові труднощі та емоційне вигорання, Вакарчук продовжує свою справу. Що його мотивує йти далі? Як не втратити сили після трьох років війни? Волонтер Андрій Вакарчук розповів «Морю Людей».
Як все почалося
«Почали з Максимом із цими аптечками майже з самого початку. Бачиш, прийшлось дружити. Максим втягнув мене в це. Саме в аптечки, бо він лікар», — розповідає Андрій.
Збір аптечок — це не просто закупівля медикаментів, а складний процес. Щомісяця команда намагається зібрати хоча б 100 аптечок, іноді виходить 150 або навіть 200. Однак у грудні-січні волонтери поставили рекорд, зібравши 310 аптечок.
Попри титанічну роботу волонтерів, забезпечення військових якісною тактичною медициною досі залишається проблемою:
«На третьому році повномасштабної війни ми досі не можемо і не у всіх є гарні аптечки. Це наш біль».
Автівки для фронту
Окрім аптечок, Андрій з командою активно займаються постачанням автівок для військових.
«Ми займаємося автівками: привезти, знайти, зібрати, полагодити. От сьогодні відправили одну автівку, збираємо ще дві. Це все йде паралельно, один напрямок не заважає іншому».
Лише в одну з улюблених ППО-бригад за три роки передано 12 автівок, а загалом на фронт — понад 100.
Як не зупинитися після трьох років війни
Волонтерство — це не лише допомога військовим, а й постійний пошук коштів. І з кожним роком стає все важче.
«Найважче — знайти гроші. Ти просиш кожен раз, як для себе. Кожен раз треба щось вигадувати: конкурси, розіграші, малювати картинки на збори».
Андрій зізнається, що моменти виснаження бувають, але зупинятися — не варіант.
«Запал трохи падає, але все одно працюємо. Буває, що вже немає сил вставати, але дзвонить Макс: “Треба їхати, давай щось крутити”. І знову в роботу».
Чому він продовжує
На запитання про мотивацію Андрій відповідає без вагань:
«Сподіваюся, вона у всіх одна — перемога. Ми не знаємо, коли вона буде, але знаємо, що вона буде».
Попри втому, він хоче довести справу до кінця:
«Як казав Паша Петриченко: треба тиснути, тиснути, і вони посипляться».
А після перемоги?
«Може, кудись поїхати, трошки подивитися спокійне життя. Бо навіть після перемоги тут воно не буде спокійне».
Андрій Вакарчук — один із тих, хто не чекає, а діє. Він не може зупинитися, поки не буде досягнута головна мета — перемога України.
Матеріал створено за підтримки фонду European Endowment for Democracy (EED)
Повне інтерв’ю з волонтером Андрієм Вакарчуком дивіться на Ютуб-каналі «Море людей».
Читати також: Ціна свободи: три роки повномасштабної війни очима Одеси