Бессарабія: чому тут вирішується майбутнє Європи

Розмова була присвячена регіону, про який мало говорять. Питання Бессарабії набагато глибше, ніж кухня або фольклор, адже це зона турбулентності і складна мозаїка. 

Дискусія у рамках Виделкаfest: що за подія

У рамках третього благодійного фестивалю української культури «Виделкаfest» у America House Odesa відбулася публічна дискусія «Бессарабія як фронтир добросусідства: чому саме тут вирішується майбутнє Європи».

Дискусія, як зазначила модераторка Світлана Бондар, була присвячена регіону, про який мало говорять, а якщо і говорять, то про красу краю, кухню і фольклорні особливості. Але насправді питання Бессарабії набагато глибше, ніж кухня або фольклор, адже це зона турбулентності і складна мозаїка. 

Одеська область є однією з найбільш поліетнічних областей в Україні. Співвідношення між представниками українського етносу і національними спільнотами складає 62.8% (етнічні українці) і 37.2% (інші національні спільноти). 

Основними спікерами виступали: 

• співачка, композиторка, фольклористка та ініціаторка етноекспедицій у Бессарабії Мар’яна Садовська;
• професор кафедри археології та етнології України ОНУ імені Мечникова В’ячеслав Кушнір;
• військовий, громадський діяч, засновник фестивалю Виделкаfest, дослідник локальної ідентичності Бессарабії Сергій Гнезділов (у ролі коментатора).

На заході також були представники національних спільнот Одещини: Наталія Чобан (гагаузка), Дмитро Петков (держслужбовець, болгарин), Олексій Куцарев (бізнесмен, болгарин), Артем Філіпенко — журналіст, військовий.

Бессарабія як фронтир добросусідства: про що говорили на дискусії

Учасники дискусії, серед іншого, обговорили виклики сучасного Буджаку (частини Одеської області, що межує з Молдовою і  Румунією), питання освіти, культури, релігії. 

Найголовніша проблема, за словами спікерів, те, що молодь виїжджає з регіону і не повертається. Не завжди йдеться про виїзд саме з України, нерідко місцева молодь перебирається і до інших областей. Причин виокремили кілька: 

• відсутність підтримки активних молодих людей з боку держави;
• злочинність мерії;
• демонстрація активним громадянам того, що вони не потрібні на цих територіях. 

Стосовно освіти, то однією з ключових проблем назвали викладання української мови у селищах Одеської області. Річ у тім, що багато школярів, які живуть на перетині кордону із сусідніми державами, у більшості налаштовані взагалі не складати НМТ (альтернатива ЗНО, яку ввели під час повномасштабного вторгнення рф) і виїжджати на навчання за кордон. На уроках української такі школярі чують частіше болгарську і російську мову. 

Хоча позитивні зміни також помітні. Наприклад, у центрі Болграду з’являється все більше вивісок саме українською мовою, навіть саморобні.

Ще один виклик — вплив на Буджак Українською православної церкви московського патріархату (УПЦ МП). Водночас є катастрофічно мала кількість церков українського патріархату. 

Також Ярослава Різникова розповіла, що люди, які мали досвід з експедиційними поїздками у Бессарабію могли побачити певну закритість людей того краю. Однак ця закритість, ймовірно, і допомогла національним спільнотам зберегти свою індивідуальність і культуру. Влада змінювалась, політична ситуація продовж багатьох років змінювалась, а люди «закапсулювалися» і зберігали свої традиції. 

Раніше, як зауважують, для держави Буджак був окраїною, яку не розвивали, а тільки намагались контролювати. Нині ж Україна вчиться сприймати і мовну і культурну різноманіть не як загрозу, а як багатство, яке потрібно розвивати. 

Також на дискусії висловили думку про те, що Європі необхідно показувати: Україна не моноетнічна країна. Ми маємо багато різних культур на території держави, які співіснують і співтворять. Через те, що ці території відчувають себе «відокремленими» від України, там добре працює російська пропаганда, тож недовіру треба викорінювати і давати етнічним спільнотам розвиватись. 

Авторка матеріалу: Валерія Шліхар

Читати також: Бессарабія, фольклор і війна: як українська режисерка об’єднує культури