Дідки, козаки та щедрівки: як український південь святкує Маланку

Маланка — це свято, що поєднує давні дохристиянські й християнські традиції та символізує оновлення природи, достаток і новий рік. Українці завжди відзначали його пишно і гучно: з переодяганням, водінням Кози тощо. У південних регіонах також свої обряди та локальні традиції.

Про те, що це взагалі за свято та які особливості воно має на Одещині та Миколаївщині — у матеріалі «Море Людей».

Чому «Маланка»? Хто вона така

Одними з головних зимових свят є Щедрий вечір (Маланка) та свято Василя, які в українській культурі поєднують християнські й дуже давні дохристиянські уявлення. 

Після переходу ПЦУ та УГКЦ на новоюліанський календар Маланку тепер відзначають 31 грудня. За старим стилем свято припадало на ніч із 13 на 14 січня. Відповідно, свято Василя — 1 січня (раніше 14 січня).

Традиція відзначати Маланку має ще дохристиянське коріння. Ось кілька версій походження свята:

• у давніх слов’ян Мокош була богинею землеробства, родючості, животворчої жіночої сили;
• також є легенда про доньку матері-землі Лади — Весняну-Маяну, яку ще називали Миланою або Миланкою (була усьому світу мила і вкривала світ квітами). За повір’ям, дівчину викрав старший син прабога Ад-Гад і затягнув у підземне царство. Визволив її Безсильчик-Васильчик і з нею одружився. Святкування Миланки символізувало весну, що вирвалася з неволі.

x

А от за християнською традицією 31 грудня (раніше 13 січня) відзначають день пам’яті преподобної Меланії. Наступного дня — архієпископа Василя. 

Фактично народні уявлення про народження нового року, оновлення природи, родючість та достаток переплелися з християнськими святами. Ймовірно, саме тому Маланка та Василя поєднують у собі духовний зміст, і веселий обрядовий карнавал із щедруванням, масками, співами та побажаннями добра на рік уперед.

Переодягання, водіння Кози: обряди на Щедрий вечір

Обидва свята українці завжди відзначали пишно і гучно. Молодь перевдягалася у різноманітних персонажів. Це могли бути Маланка (переодягали парубка), Василь (наряджали дівчину), Дід та Баба, Коза, Циган, Корчмар, Чорт, Лікар тощо. Вони ходили від хати до хати, розігруючи різні сценки, бажаючи людям доброго урожаю, здоров’я (водіння Кози). Не забували й виманювати у господарів частування.

 

На Маланки заведено щедрувати, а на Василя — посівати. На відміну від колядок, у яких домінує біблійна тематика, щедрівки наповнені побажаннями благ.

Цікаво! У 2023 році традицію щедрування внесли у Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України.

«Традиції щедрого вечора України відбуваються у формі так званих новорічних обходів. Традиція має довгу історію, йдучи своїми корінням з дохристиянських часів і включає в себе 12 обрядових страв, звичаї готуватися до Щедрого вечора, перевдягатися: “водити козу”», Маланку, щедрувати. І тут важливим є всесвітньо відомий твір “Щедрик”», — каже дослідниця традицій української культури Марина Соботюк.

Дідки в Осичках: традиція на Одещині

Традиції святкування можуть відрізнятися не лише від регіону, а й навіть від села. Приміром, у невеликому селі Осички Одеської області немає ведмедів чи циган. Там заведено перевдягатися у Маланку, козаків та «дідків». Останні — представники потойбіччя та померлих предків. 

Роль Маланки виконує маленький хлопчик років п’яти-шести. Його вбирають у традиційний жіночий костюм. Супроводжує Маланку козак. Учасники заздалегідь готують маски та костюми, діляться на дві групи й обходять село з різних кутків. У дворах Маланка з козаком щедрують, а дідки стежать за порядком, жартують, бешкетують, інколи «карають» батогами тих, хто ухиляється від участі. Вони встановлюють символічну межу між світом живих і мертвих, а під кінець процесії ця межа поступово зміщується до центру села. Кульмінація свята — зустріч двох Маланок у центрі з урочистим примиренням і спільним частуванням для всіх.

Убрання у дідків відповідає образу: у костюмах використовують солому — нею напихають одяг і роблять горби, пір’я та окремі елементів зі шкіри і дерева. У кожного дідка при собі є топірець або нагайка та обов’язково невелика сумка — для пшона або грошей.

Цигани: як меланкують на Миколаївщині

А от у селах Секретарка та Курячі Лози, що на Миколаївщині, свято називається Цигани. Учасники накладають на обличчя саморобні шкіряні маски, роблять носи із качанів кукурудзи, вставляють зуби із пір’я, мастять обличчя сажею. На голову вбирають високі білі циліндри, зроблені з папʼє-маше. Цигани, як і Дідки в Осичках, уособлюють світ потойбічних сил і предків.

Головний персонаж маланкування — Дід. Він із великою булавою «благословляє» Циган — бʼє кожного бунчуком по сідницях. Ті театрально просять пощади, а після цього танцюють. Після цього всі гуртом йдуть селом. Маланка з Василем йдуть окремо від Циган, Дід із Козою — теж.

Попри зміни календаря та виклики часу, Маланка і Василя залишаються не лише святами, а живою традицією, яка об’єднує громади, зберігає пам’ять предків і нагадує, що українська культура — сильна та різноманітна.