Лесь Курбас. Джерело фото: Дзеркало тижня
Лесь Курбас. Джерело фото: Дзеркало тижня
Ще у квітні 2024 року Одеська міська рада ухвалила рішення про перейменування вулиці Петрашевського на честь Леся Курбаса — одного з найвпливовіших реформаторів українського театру.
Про життя і досягнення митця, а також про те, як Курбас пов’язаний з Одесою — в матеріалі «Море Людей».
Хто такий Лесь Курбас: коротка біографія
Лесь Курбас (справжнє ім’я Олександр-Зенон Курбас) — український актор, режисер театру й кіно, фундатор модерного українського театру, драматург та перекладач. Він народився на Львівщині 25 лютого 1887 року в акторській родині.
Його батьками були Степан і Ванда Курбаси, відомі під сценічними іменами Степан Янович і Ванда Яновичева. Вони працювали у пересувному театрі, тож Лесь з народження разом з мамою і татом ледь не з народження. Разом із батьками він навіть виступав у театрі, виконуючи невеликі епізодичні ролі.
Він навчався в Тернопільській гімназії, а згодом вступив до Львівського університету. Потім перевівся до Віденського університету і одночасно навчався у драматичній школі при Віденській консерваторії.
Цікаво! Лесь Курбас знав вісім мов, але за своє життя принципово не вчив російської.
Після навчання Курбас повернувся на Галичину — почав працювати в «Гуцульському театрі» Гната Хоткевича. Трохи пізніше долучився до трупи «Руської бесіди» — першого українського професійного театру. Там свого часу виступали його батьки.
Однак надовго юнак у театрі не затримався — поїхав у подорож до Варшави, Праги, Берліна та Мюнхена, щоб побачити тамтешній рівень театрального мистецтва. А вже в 1915 році Лесь Курбас разом із друзями заснував у Тернополі перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори» — на той момент йому було 28 років.
Київ: Молодий театр і Березіль
У 1916 році Курбас переїхав до Києва — його запросив режисер Микола Садовський (брат Івана Карпенка-Карого). За рік актор і режисер організував у столиці Молодий театр. Це був осередок пошуку і нових форм: там ставили сучасні українські п’єси та світову класику, відмовившись від етнографічного репертуару. Театр проіснував лише два роки, але суттєво вплинув на розвиток українського мистецтва.
«Курбас зробив неможливе. Увесь світовий репертуар, від Софокла до Ібсена, вперше прозвучав з української сцени — й відтоді ми вже менше комплексували. Тут починали всі, на кому потім тримався наш театр XX століття — і тримається досі», — розповів театрознавець Віталій Жежера.
У 1922 році Лесь Курбас започаткував студію-театр «Березіль» (березень староукраїнською мовою). Вона виникла як мистецьке об’єднання акторів «Молодого театру». Чотири роки «Березіль» працював у Києві встиг здобути статус найкращого театру УРСР, а в 1926 році переїхав до Харкова — тодішньої столиці України.
Курбас вважав, що театр має показувати не повсякденне життя, а формувати фундаментальні життєві принципи. Театр постійно шукав нові сценічні засоби, розвивався у бік авангардизму, експресіоністичності, конструктивізму та необарокового символізму. Команда фокусувалася на простих декораціях, освіченості акторів, прозорій мізансцені. Трупа «Березоля», окрім театральних дисциплін, слухала лекції з античної філософії, історії світового театру й живопису, займалася танцями, рисунком, фехтуванням, постановою дикції, гімнастикою та акробатикою.
У 1933 році радянська влада усунула Леся Курбаса з посади художнього керівника театру, звинувативши його у схильності до українського націоналізму. «Березіль» закрили, але вже у 1935 році він був перейменований у Харківський державний драматичний театр імені Тараса Шевченка (працює донині).
Соловецький табір і розстріл
Курбас наприкінці 1933 року переїхав до москви. Там працював у державному єврейському театрі. 26 грудня 1933 року чекісти заарештували його.
«Курбас Олександр Степанович викривається в тому, що був членом контрреволюційної Української військової організації», — йшлося в постанові про арешт. Митця засудили до 5 років таборів, але 3 листопада 1937 року до двадцятої річниці «Жовтневої революції» його розстріляли у Соловецькому таборі особливого призначення.
«Завдяки Курбасу українське сценічне мистецтво європеїзувалося, відкривало для глядачів нові теми, героїв, прийоми. Він намагався поєднати національні традиції з найновішими формами європейського театру. Митець хотів змусити глядачів позбутися відчуття національної меншовартості. Закликав подолати обмеження свободи самовираження й не боятися виходити до світу з мистецькими пошуками та експериментами. Цей рух до оновлення культури насильно припинили 1937 року. Курбаса та співзвучне йому покоління українських митців нарекли Розстріляним відродженням», — кажуть в Українському інституті національної пам’яті.
Курбас і Одеса
Попри те, що його творчий шлях великою мірою був пов’язаний з Києвом та Харковом, Одеса також відіграла значну роль у житті Леся Курбаса:
- Період Молодого театру:
Молодий театр здавав в оренду перші два поверхи триповерхової будівлі, щоб отримати кошти на ремонт. Третій поверх планували перетворити на театральне приміщення, виготовити декорації, костюми. Тим часом колектив поїхав до Одеси, щоб підготувати репертуар. Митці жили в одній зі шкіл. Зарплата нікому не виплачувалася. Репетиції проводили Лесь Курбас, Гнат Юра і Семен Семдор. У вільний час співали, купалися в морі, грали в городки, читали, видавали гумористичний журнал. Для одеситів актори дали сім вистав.
- Одеська кіностудія:
Тоді Курбас працював в Одесі разом із художником Вадимом Меллером. Місто тоді було одним із центрів українського авангарду. Курбас експериментував із кінематографом, розглядаючи його як мистецтво, здатне змінювати спосіб мислення людини. На Одеській кіностудії він зняв кілька стрічок: у 1922 році «Шведський сірник», в 1924-му «Вендета» і «Пригоди Макдональда», 1925 «Арсенальці». Його одеські пошуки доповнювали театральні реформи, відкривали нові горизонти для синтезу сцени й кіно. На жаль, фільми, зняті Курбасом в Одесі, не збереглися.