На північному заході Одеси розташоване одне з найдавніших місць пам’яті півдня України — козацьке кладовище, яке називають Сотниківським.
Саме тут понад два століття тому ховали козаків — засновників слободи та перших мешканців регіону. Це місце — згадка про те як формувалась Одеса ще до її офіційного “заснування” Катериною ІІ у 1794 році.
Коли виникло кладовище
Після зруйнування Запорізької Січі у 1775 році частина запорожців оселилася на території поблизу Хаджибейського лиману. Вони заснували низку поселень, зокрема села Усатове, Нерубайське та Куяльник.
У другій половині XVIII століття й виникло козацьке кладовище, відоме нині як найстаріше в Одесі. Свою назву воно отримало через збережені поховання родини козака Сотниченка.
За приблизними оцінками, цвинтар почав діяти невдовзі після переселення козаків — орієнтовно у 1775 році. Найдавніше зафіксоване поховання датується 1791 роком — це могила немовляти Іоана, розташована в центральній частині кладовища.
Кладовище розташоване на схилі плато, що є незвичайним для регіону. Його площа становить 0,16 гектара. У 1992 році дослідник Роман Шувалов провів облік поховань і нарахував на території кладовища 205 надгробків.
Тут поховані предки відомих одеситів — академіка-селекціонера П.Ф. Гаркавого та архітектора, професора Ф.П. Нестурха. Одне з надгробків із прізвищем Шмигора, за дослідженнями професора Тараса Гончарука, може належати родині, яка у 1837 році займалася видобутком каменю в кар’єрах Куяльника для будівництва Потьомкінських сходів.
Від забуття до визнання
Попри свою унікальність, десятиліттями кладовище лишалося без охорони та уваги з боку держави.
Як розповів керівник Південного регіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергій Гуцалюк, у 1990-х роках цвинтар опинився під загрозою знищення — на цій території планували звести склади. Утім, завдяки зусиллям Романа Шувалова та небайдужих одеситів вдалося відстояти кладовище. Відтоді громадські активісти регулярно опікувалися його впорядкуванням.
Дослідники та активісти, серед яких громадська ініціатива Pixelated Realities, впродовж років фіксували стан кладовища, створювали 3D-моделі хрестів і шукали історичні підтвердження його значення
Тільки в березні 2023 року козацьке кладовище офіційно отримало статус пам’ятки історії місцевого значення. Про це повідомив департамент культури Одеської ОДА, закріпивши охоронний номер за ділянкою площею близько 0,2 га.
Що можна побачити сьогодні
Надгробки, які збереглися до нашого часу, понівечені, розбиті або похилені. Серед поховань — могили родин місцевих старшин, священиків, козаків. Написи переважно стерті або недоступні для прочитання.
На думку історика Тараса Гончарука, надгробки Куяльницького кладовища є цінними пам’ятками історії та народного мистецтва. На цвинтарі зафіксовано понад тридцять різновидів форм. Найпоширеніший з них — лапчастий хрест, символ, який часто зображували на козацьких прапорах. Завдяки м’якому й піддатливому для обробки ракушняку, місцеві каменярі мали змогу експериментувати з формами надгробків, зберігаючи в них елементи запорозької традиції.
Кладовище має потенціал як туристичний і дослідницький об’єкт. Проте навіть після отримання охоронного статусу воно не має інформаційних табличок чи охорони.
Чому це важливо
Історія козацького кладовища в Одесі — це більше, ніж розповідь про кам’яні хрести. Це приклад того, як “доісторична” Одеса — ще до порту, Потьомкіна і Катерини — вже мала свою громаду, традиції й культуру. Збереження таких місць — це не лише про охорону культурної спадщини, а й про самоусвідомлення міста, яке починалося не з указу імперії, а з поселень вільних людей.