Колаж: Світлана Матвієнко/Море Людей
Колаж: Світлана Матвієнко/Море Людей
Одеса поступово очищує свій простір від колоніальних топонімів. Ми зібрали ключові перейменування вулиць від 2022 року: що змінилося, як тепер вони називаються і чому саме ці імена з’явилися на міській мапі. Цей спецпроєкт об’єднує окремі матеріали за роками — 2022, 2023, 2024 та 2025 — щоб показати, як місто крок за кроком відновлює власну історичну і культурну ідентичність і що стоїть за кожною новою назвою.
У 2024 році змінили назву для понад 120 вулиць, провулків та інших топонімів.
Авдєєва-Чорноморського → Одеської громади
Було: вулиця Авдєєва-Чорноморського
Стало: вулиця Одеської громади
Чому: нова назва відображає історично-культурний контекст української Одеси. Василь Авдєєв-Чорноморський — постать, пов’язана з радянською та партизанською діяльністю у Другій світовій війні. Попри факт участі у боротьбі з німецькими окупантами, Авдєєв — це радянський партизанський діяч, тісно пов’язаний із владою та ідеологією. Натомість Одеська громада – літературно-політична група кінця XIX століття, національно-культурний центр одеської інтелігенції, основною метою якого було створення програми національного українського відродження.
Вавілова → Єфремова
Було: Академіка Вавілова
Стало: Сергія Єфремова
Чому: Сергій Єфремов — письменник, журналіст, літературознавець, віцепрезидент ВУАН, член Української Центральної Ради та Генерального Секретаріату. Його вважають «хрещеним батьком» УНР, оскільки саме Єфремов запропонував і використав назву Українська Народна Республіка.
Академіка Вільямса → Карпенка-Карого
Було: провулок Академіка Вільямса
Стало: провулок Карпенка-Карого
Чому: Одеса займала особливе місце в житті актора і драматурга Івана Тобілевича (відомий під псевдонімом Карпенко-Карий. Тут він гастролював разом із трупами Михайла Старицького та Марка Кропивницького.
Байкальська → Єгорова
Було: вулиця Байкальська
Стало: вулиця Юрія Єгорова
Чому: Єгоров — один з найвизначніших українських художників другої половини двадцятого століття, класик одеської школи живопису. Займався станковим і монументальним живописом, графікою, створював гобелени, кераміку, вітражі, мозаїки.
Білоруська → Кастуся Калиновського
Було: вулиця Білоруська
Стало: вулиця Кастуся Калиновського
Чому: Перейменували на честь білоруського публіциста та революціонера Кастуся Калиновського. Він боровся проти російської імперії за свободу та незалежність, а сучасні білоруські добровольчі формування в українській армії (зокрема полк імені Калиновського) також беруть участь у захисті України. Такий вибір назви є символічним меседжем солідарності із білоруським народом, який виступає проти російського вторгнення, та одночасно відмежуванням від сучасної влади Білорусі, що підтримує агресора.
Гаршина → Давида Бурлюка
Було: вулиця Гаршина
Стало: вулиця Давида Бурлюка
Чому: Бурлюк — український футурист і кубофутурист, який був одним із засновників футуризму на території російській імперії. Живопису, серед іншого, навчався в Одесі — закінчив Одеське художнє училище.
Гаршина → Соні Делоне
Було: провулок Гаршина
Стало: провулок Соні Делоне
Чому: Соня Делоне — відома французька художниця родом з України. Вона народилася в Одесі. Це перша мисткиня в історії, чия прижиттєва виставка відбулася в Луврі.
Дмитрія Донського → Дмитрівська і Лазурського
Було: вулиця Дмитрія Донського
Стало: вулиця Дмитрівська
Чому: район з приватними ділянками від 1-ї лінії до Рясної та від Люстдорфської дороги до цвинтаря раніше називався Дмитрівкою. На плані міста топонім вперше з’явився у 1891 році.
Було: провулок Дмитрія Донського
Стало: провулок Лазурського
Чому: Володимир Лазурський — літературознавець, філолог, професор університету, викладач Одеських вищих жіночих курсів, професор Одеського інституту народної освіти. Був одним із організаторів створення Одеського українського театрального інституту імені Марка Кропивницького.
Єнісейська → Коваленка
Було: вулиця Єнісейська
Стало: вулиця Юрія Коваленка
Чому: Коваленко був відомим художником та викладачем Одеського художнього училища.
Провулки Іванова → Мерло і Каберне
Було: 1-й провулок Іванова
Стало: провулок Мерло
Було: 2-й провулок Іванова
Стало: провулок Каберне
Чому: Андрій Іванов — російський більшовик, керівник більшовицького повстання в Києві на заводі «Арсенал» у 1918 році. Обіймав керівні посади в комуністичній партії, вищих органах влади та управління срср. Провулки Каберне і Мерло назвали на честь сортів винограду, якими славиться Одеса.
Магнітогорська → Врубеля
Було: вулиця Магнітогорська
Стало: вулиця Михайла Врубеля
Чому: родина відомого живописця жила в Одесі. Тут Михайло вступив до Рішельєвської гімназії, відвідував малювальну школу. Вже згодом він переїхав до Києва, де і працював над розписами та іконами, створював ескізи для реставрації старих фресок, сам розписував стіни церков і навіть написав чотири ікони. Михайло Врубель брав участь у реставрації Володимирського собору. В куполі Софії Київської він зобразив трьох архангелів.
Магнітогорський провулок → Лози і Параджанова
Було: Магнітогорський провулок
Стало: провулок Адольфа Лози
Чому: провулок назвали на честь видатного одеського художника Адольфа Лози — майстра пейзажів, натюрмортів, жанрових полотен та монументальних робіт (мозаїки, розписи, вітражі). Лоза навчався в Одеському художньому училищі та Харківському художньому інституті, очолював Одеську організацію НСХУ, а його роботи експонувалися в Україні та за кордоном. У 1994–1997 роках він став ректором новоствореної приватної Одеської академії мистецтв імені Леонардо да Вінчі, а у 1997–2004 роках обіймав посаду доцента кафедри живопису художньо-графічного факультету Одеського державного педагогічного інституту імені Ушинського.
Було: 2-й Магнітогорський провулок
Стало: провулок Сергія Параджанова
Чому: Сергій Параджанов — символ українського кінематографу 1960-1980-х років. Вірменський і український кінорежисер, який створив такі кінострічки як «Тіні забутих предків» (1964), «Цвіт гранату» (1969), «Легенда про Сурамську фортецю» (1984). У 1968 році в знак протестів проти арештів національно свідомої інтелігенції він першим підписався під «Письмом 139 інтелектуалів». Згодом був арештований — після звільнення йому заборонили жити в Україні та знімати фільми. Крім шедеврів кіномистецтва, він залишив також сотні оригінальних рисунків і колажів.
Макарова → Контрадмірала Остроградського
Було: вулиця Макарова
Стало: вулиця Контрадмірала Остроградського
Чому: Михайло Остроградський походив зі старовинного козацького роду. Він відзначився в командуванні міноносцем «Жуткий» та крейсером «Пам’ять Меркурія» під час Першої світової війни. У 1917 році, після проголошення УНР, Остроградський підняв українські прапори над кораблями Чорноморського флоту. Під час Української революції він залишився вірним національним інтересам, очолив флот у Севастополі, а згодом обіймав посаду коменданта. В грудні 1918-го він отримав від керівництва Директорії УНР секретне завдання зорганізувати в Одесі підпільну боротьбу українських старшин та вояків, а також захист дипломатичних інтересів УНР. Будинок у Театральному провулку, де він мешкав, став таємним центром українського політичного життя Одеси. Остроградський вивчав настрої населення регіону, проводив переговори з представниками Антанти. 5 лютого 1920-го денікінці передали владу в Одесі частинам Української Галицької армії, але було вже запізно, і збройний спротив Червоній армії, яка наступала на Одесу, був неможливий. Завдяки його зусиллям було створено основи для морської піхоти України.
Новгородська → Михайла Жука
Було: вулиця Новгородська
Стало: вулиця Михайла Жука
Чому: Михайло Жук — український графік, живописець, кераміст, поет, мемуарист, перекладач та педагог. Восени 1925 року його запросили до Одеського політехнікуму мистецтв на посаду професора кафедри графіки, а згодом − керамічного факультету. Далі все його життя буде пов’язане з нашим містом
Новгородські провулки → Дворникова і Фраєрмана
Було: Новгородський провулок
Стало: провулок Дворникова
Чому: провулок назвали на честь Тита Дворникова — живописця, члена Товариства пересувних художніх виставок та викладача Одеського художнього училища.
Було: 2-й Новгородський провулок
Стало: провулок Теофіла Фраєрмана
Чому: Теофіл Фраєрман — засновник нового одеського музею, а нині — Музею Західного і Східного мистецтв. Ще у 13 років він уже був підмайстром в одеській малярній майстерні. Навчався в Одеському художньому училищі, а згодом — у Мюнхені, Парижі та Лондоні. У 1917 році він повернувся в Одесу та обрав вчителювання, але малювання не полишив.
Омська → Берладяну
Було: вулиця Омська
Стало: Василя Берладяну
Чому: вулицю назвали на честь українського журналіста, мистецтвознавця та політичного діяча. Він народився в родині нащадка генерала Армії УНР, у трирічному віці сталінський режим відправив його батька на каторгу, де той загинув. Барладяну здобув освіту військового кореспондента, а згодом — філолога. Працював у музеях Західної України та Празькій національній галереї, досліджував культурні зв’язки України з Балканами та Середземномор’ям. Викладав у провідних одеських вишах. У 1970-х роках за наукові публікації зазнав переслідувань КДБ: допити, обшуки, звільнення з роботи, арешт за «наклепи на радянський лад». Засуджений двічі — загалом на шість років, які провів у кам’яному кар’єрі, голодуючи понад рік. Після звільнення працював електромонтером, не полишаючи творчості. У 1990-х читав лекції в Канаді та США, повернувся до викладання в Одесі.
Петрашевського → Курбаса
Було: вулиця Петрашевського
Стало: вулиця Леся Курбаса
Чому: Михайло Петрашевський, російський революціонер-утопіст першої половини 19 століття, який жодним чином не був пов’язаний з Одесою. Натомість у житті Леся Курбаса — українського актора, режисера театру й кіно, фундатора модерного українського театру, драматурга та перекладача — місто займало особливе місце. Колектив Молодого театру готував в Одесі репертуар. Також тут Курбас експериментував із кінематографом. На Одеській кіностудії він зняв кілька стрічок: у 1922 році «Шведський сірник», в 1924-му «Вендета» і «Пригоди Макдональда», 1925 «Арсенальці».
Писарева → Едуардса
Було: вулиця Писарєва
Стало: вулиця Бориса Едуардса
Чому: Дмитро Писарєв — російський публіцист та літературний критик, який не мав жодного сосунку до Одеси (зате його любив читати Ленін). Натомість Борис Едуардс (1860–1924) — одеський скульптор і педагог, учень Академії Жюльєна в Парижі, автор портрета Луї Пастера, засновник першої в Україні бронзової ливарні та співзасновник Одеського літературно-артистичного товариства й музею витончених мистецтв. Він очолював Одеське художнє училище, експонував роботи на Всесвітній виставці в Парижі.
Тимірязєва → Айвазовського
Було: вулиця Тимірязєва
Стало: вулиця Айвазовського
Чому: Климент Тімірязєв був російським біологом, займався фізіологією рослин — а от в українській науці він не залишив сліду. Ніколи не працював в Україні, а тим паче в Одесі. Натомість український художник часто відвідував наше місто. Україна взагалі для нього була близькою: він вільно володів українською мовою, був особисто знайомий з Миколою Гоголем і Тарасом Шевченком. У творчості художника чимало сюжетних пейзажів із видами України («Український пейзаж», «Очерет на Дніпрі» тощо) А під час урочистостей у Петербурзі він відтворював на скрипці мелодії українських бандуристів.
Шолохова → Волокидіна
Було: провулок Шолохова
Стало: провулок Волокидіна
Чому: замість російського письменника і справжнього фаната компартії вулиця отримала назву видатного українського художника та педагога Павла Волокидіна, чий творчий шлях розпочався саме в Одесі. Тут він здобув визнання і став професором.
Щукіна → Медовий
Було: провулок Щукіна
Стало: Медовий провулок
Чому: назва походила на честь російського актора Бориса Щукіна, який також служив у Червоній армії. З Одесою пов’язаний не був. Нова назва – на честь корисного натурального продукту, образна й нейтральна, вписується в традицію міських назв без ідеологічного навантаження та повертає топоніму людяність замість абстрактного антропоніма.
Більшовицький → Савранський
Було: Більшовицький провулок
Стало: Савранський провулок
Чому: більшовицька назва напряму відсилала до ідеології, відповідальної за репресії, знищення української еліти та насильницьку радянізацію. Нову назву дали на честь Саврані — містечка на Одещині, повертаючи топонім у локальний український контекст. Саврань згадується з кінця XIV століття. У XIX столітті Саврань стала військовим поселенням, а на початку ХХ — торговим центром Балтського повіту. Тут збиралися великі базари, продавали хліб, худобу, білу глину, вироби з дерева, взуття, одежу, конську збрую. Савранщина славиться майстрами очеретяної покрівлі, різьбярами, лозоплетами, вишивальницями. Тут живуть люди, які зберігають традиції — працьовиті, талановиті, глибоко вкорінені в свою землю.
Воронезька → Ізюмська
Було: Воронезька вулиця
Стало: Ізюмська вулиця
Чому: Воронеж — російський топонім, жодним чином не пов’язаний з історією Одеси. Ізюм — українське місто, яке після 2022 року стало символом спротиву, окупації та звільнення.
Восьмого Березня → Гобеленова, Фахова
Було: вулиця 3-я Лінія Восьмого Березня
Стало: Гобеленова вулиця
Чому: радянський топонім, прив’язаний до ідеологізованого свята, замінили назвою, що пов’язана з роботою колишнього заводу «Вікандера і Ларсена» на території мікрорайону, де розташована вулиця. На цьому заводі, крім іншого, виготовляли шпалери, у тому числі гобеленові.
Було: вулиця 4-та Лінія Восьмого Березня
Стало: Фахова вулиця
Чому: чергова технічна назва радянського походження втратила актуальність. Нова пов’язана з мікрорайоном, де знаходиться вулиця та історично розташовано чимало підприємств, на яких працюють фахівці різних спеціальностей.
Провулки Восьмого Березня → Кодимський, Бейтельсбахера, Волтона
Було: 5-й провулок Восьмого Березня
Стало: Кодимський провулок
Чому: замість знеособленої радянської нумерації — назва на честь міста Кодима в Одеській області. Це повернення до географії регіону і локальної ідентичності. Місто лежитб на межі степу й лісостепу, з глибоким історичним корінням. Від трипільських поселень до черняхівської культури, від уличів до козацьких походів — ця земля завжди була ареною зустрічі цивілізацій.
Було: 7-й провулок Восьмого Березня
Стало: провулок Бейтельсбахера
Чому: радянський маркер поступився місцем імені німецько-одеського архітектора. Для прикладу, за його проектами збудовані й дотепер збережені майстерні та ворота заводу лінолеумних покриттів Вікандера і Ларсена на Пересипі, а також будинок Гершеневського на Старопортофранківській та ресторан Сігала в Аркадії.
Було: 9-й провулок Восьмого Березня
Стало: провулок Волтона
Чому: сам Фредерік Волтон ніколи не був в Одесі, але тут дещо інший зв’язок. Наприкінці XIX століття підприємці Вікандер і Ларсен налагодили в Одесі виробництво лінолеуму, а саме Волтон винайшов цей лінолеум в Англії. Він запатентував його у 1863 році.
Узвіз Восьмого Березня → Віктора Скаржинського
Було: узвіз Восьмого Березня
Стало: узвіз Віктора Скаржинського
Чому: Віктор Скаржинський — вчений-самоучка, який серед кам’янистого степу виростив Трикратський ліс. Зиму його родина проводили в Одесі. З розсадників Скаржинського згодом виросли композиції Одеського і Нікітського ботанічних садів, дендропарку «Софіївка» в Умані.
Дем’янова → Грушева
Було: Дем’янова вулиця
Стало: Грушева вулиця
Чому: назва походила від радянського діяча без значущого зв’язку з містом. Натомість Грушева — нейтральна, природна, без ідеологічного підтексту.
Державіна → Глаубермана
Було: Державіна вулиця
Стало: Глаубермана вулиця
Чому: вулицю перейменували на честь фізика Абби Юхимовича Глауберманп. Він народився у Варшаві, але в 1918 році родина переїхала в Одесу. Абба Юхимович закінчив фізико-математичний факультет Одеського державного університету. У 1941 році він пішов на фронт, служив у стрілецькій дивізії. Потрапивши у полон, він зміг уникнути розстрілу, видавши себе за турка. Далі він вистрибнув на ходу з ешелону, який перевозив полонених на примусові роботи в Німеччину, і приєднався до партизан, очоливши відділення розвідки. В 1966 році Глауберман очолив Науково-дослідний інститут фізики Одеського державного університету. Автор підручника з квантової фізики українською мовою.
Державіна провулок → Квантовий
Було: Державіна провулок
Стало: Квантовий провулок
Чому: таку назву обрали, щоб увічнити роботу фізика-теоретика Абби Глаубермана.
Зоринська → Караїмська
Було: Зоринська вулиця
Стало: Караїмська вулиця
Чому: «Зоринська» походила від назви заводу ЗОР – «завод октябрьской революции». Нова назва вшановує караїмську громаду — одну з важливих етноконфесійних спільнот Одеси, яка є частиною її історії. Перші караїми з’явилися в Одесі 1801 року. Два брати Мангубі та Авраам Бейм переїхали з кримського містечка Чуфут-Кале для торгівлі. А вже через тридцять років одеська караїмська громада змогла придбати для молитовного будинку власну будівлю. Будинок знаходився на Троїцькій, яку було знесено у 1930-ті роки. Під час окупації Одеси,у 1941-1944 роках, караїми наряду з євреями, ромами та багатьма іншими народами були винищені нацистами.
Красносільська → Ольвійська
Було: Красносільська вулиця
Стало: Ольвійська вулиця
Чому: замість радянського топоніма — апеляція до античної спадщини Північного Причорноморʼя й давньої історії українських земель. Ольвія Понтійська – одна з чотирьох найбільших стародавніх держав, що існували на території північного чорноморського узбережжя. У VI столітті до н.е. місто-державу заснували греки, воно проіснувало близько 1000 років.
Крилова → Юзефа Крашевського
Було: Крилова вулиця
Стало: вулиця Юзефа Крашевського
Чому: Іван Крилов — російський письменник, типовий елемент імперського культурного канону. Натомість вулиця отримала назву на честь Юзефа Крашевського — польського письменника, який у 1838 році з родиною оселився в Україні. У 1843 році він приїздив до Одеси на лікування. З подорожніх нотаток згодом були написані ним «Спогади Одеси, Єдиссана і Буджака». Також він був членом Одеського товариства історії та старожитностей. Його ім’я вписане у «Книгу рекордів Гіннеса», як рекорд творчості – понад 600 томів.
Курська → Бахмутська
Було: Курська вулиця
Стало: Бахмутська вулиця
Чому: Курськ — російський топонім без локального значення. Бахмут — українське місто, що стало символом опору російській агресії. Перейменування — це про памʼять, солідарність і сучасну історію.
Лізи Чайкіної → Шевальових
Було: вулиця Лізи Чайкіної
Стало: вулиця Шевальових
Чому: Ліза Чайкіна — елемент радянського пантеону «героїв», нав’язаного містам без урахування локального контексту. Вона була секретарем райкому комсомолу та одним з організаторів партизанського загону. Водночас з Одесою її ніщо не пов’язувало, вона навіть не відвідувала місто. Теперішня назва — на честь родини Шевельових. Професор Євген Шевальов у 1941-1944 роках переховував євреїв в очолюваній ним психіатричній лікарні Одеського медичного інституту. Під час німецько-румунської окупації Одеси він разом із сином Андрієм, на той час студентом медичного інституту, і колегами за допомогою підробки документів рятував єврейських співробітників лікарні та пацієнтів, а також своїх знайомих та підпільників. Вони заповнювали нові лікарняні картки на вигадані імена, і співробітники залишалися там під виглядом пацієнтів. Євгену Шевальову вдалося врятувати від розстрілу щонайменше 200 пацієнтів різних національностей.
Миколи Гефта → Ганса Германа
Було: вулиця Миколи Гефта
Стало: вулиця Ганса Германа
Чому: Гефт був учасником боротьби проти німецької окупаційної адміністрації в Україні та Польщі, але з часів свого навчання в інституті він співробітничав з нквд. Вулицю переназвали на честь Ганса Германа – головного садівника Одеси за часів Рішельє, Ланжерона та Воронцова. Він організував перші плантації для розведення саджанців у районі стадіону «Спартак» та в 1830-ті роки на Пересипу. Організував озеленення бульвару, вулиць, ділянок установ, Дюківського саду.
Площа Мічуріна → Волова
Було: площа Мічуріна
Стало: Волова площа
Чому: Іван Мічурін — радянський біолог і селекціонера-помолог. Вітав усі кремлівські ініціативи і гаряче схвалював ідеологічні рішення партійних з’їздів. Коли наприкінці 1920-х років сталін висунув ідею глобального перетворення природи, Мічурін запропонував проєкт, який передбачав зменшення негативного впливу сибірського клімату на європейську територію росії шляхом створення грандіозної лісосмуги між Уральськими горами і Каспійським морем. Пустелі Середньої Азії він пропонував перетворити на оази, висадивши там посухостійкі рослини та їстівні кактуси. Українського селекціонера Володимира Симиренка було репресовано за критику мічурінських методів. Нова назва повертає історичний топонім, який існував задовго до радянського періоду та був пов’язаний із реальним функціонуванням місцевості.
Молодогвардійська → Чайкова
Було: Молодогвардійська вулиця
Стало: Чайкова вулиця
Чому: «молода гвардія» — частина радянського героїчного міфу, багаторазово переосмисленого істориками. Нова назва – Чайкова – пов’язана з човнами, якими користувалися запорізькі козаки.
Нікітіна → Шполянська
Було: Нікітіна вулиця
Стало: Шполянська вулиця
Чому: російський антропонім, який з’явився на честь російського поета-романтика Івана Нікітіна. Натомість вулицю переназвали на честь родини бобринецьких купців Шполянських. Найбільш відомим представником одеських Шполянських був інженер-технолог Абрам Йосипович. У 1885 році він придбав фабрику дроту та штифтів Фрідріха Ротмана. Ще один відомий одеський носій прізвища – поет та письменник Амінодав Шполянський, який писав під псевдонімом Дон-Амінадо. Друкувався в Києві та Одесі.
Орловська (місто Орел) → Орловська (професор Орлов)
Було: Орловська вулиця (на честь міста Орел)
Стало: Орловська вулиця (на честь професора Орлова)
Чому: формально назва збереглася, але її зміст повністю змінився. Замість російського міста — локальна постать, пов’язана з Одесою. Олександр Орлов був спеціалістом в області астрономії, гравіметрії, геодезії і геофізики. Один із засновників геодинаміки, директор Одеської обсерваторії і професор університету (сьогодні ОНУ ім. І.І. Мечникова). Він займався питаннями небесної механіки у Парижі і Лунді (Швеція), вивчав сейсмологію у Геттінгенському університеті (Німеччина), працював у Тартуський обсерваторії, читав лекції у Тартуському університеті. Під його керівництвом в Україні проводилися обширні гравіметричні роботи. На честь астрономів Олександра Яковича та Сергія Володимировича Орлових названа мала планета № 2724 – ORLOV та кратер Орлов на зворотному боці Місяця.
Орловські провулки → Пучковської, Беркевича, Кононовича
Було: Орловський провулок
Стало: провулок Надії Пучковської
Чому: провулок перейменували на честь відомої жінки-офтальмолога Надії Пучковської, яка все своє життя присвятила Одесі. Під час Другої світової війни вона працювала начальницею очного відділення госпіталю у складі 4-го Українського фронту, де виконувала складні операції, використовуючи магніт для вилучення уламків з очей. Її методи хірургічного лікування дозволяли відновлювати зір навіть у вкрай складних випадках. Після війни Пучковська повернулася до Одеси, де працювала в Інституті очних хвороб і тканинної терапії, а згодом очолила інститут. Жінка розробила унікальний метод лікування, який допомагав людям з важкими травмами очей відновлювати зір. Вона також брала участь у впровадженні лазерних операцій та ультразвуку в лікування очних хвороб. Її ім’ям названа одна із складних пластичних операцій на очах.
Було: 1-й Орловський провулок
Стало: провулок професора Беркевича
Чому: Леопольд Хомич Беркевич — український астроном польського походження. Він разом з архітектором Панталіоном Іодко спроєктував Одеську університетську обсерваторію. Беркевич став директором закладу та очолював його до 1880 року. Одеська астрономічна обсерваторія внесена до списку об’єктів ЮНЕСКО під посиленим захистом.
Було: 2-й Орловський провулок
Стало: провулок професора Кононовича
Чому: Олександр Кононович – астроном, вчитель математики і фізики в Рішельєвській гімназії. З 1881 року він став другим директором університетської астрономічної обсерваторії, домігся її сучасного на той час переоснащення. Активно співпрацював з одеським винахідником Йосипом Тимченком. З 1883 року став професором Одеського університету кафедри астрономіїї.
Ростовська → Маріупольська
Було: Ростовська вулиця
Стало: Маріупольська вулиця
Чому: стара назва була на честь російського міста ростов. Назву замінили на честь українського Маріуполя, який знизила армія рф.
Салтикова-Щедріна → Пилипа Орлика
Було: вулиця Салтикова-Щедріна
Стало: вулиця Пилипа Орлика
Чому: російський письменник-сатирик був частиною імперського культурного канону й не мав стосунку до Одеси. Пилип Орлик — автор першої української Конституції, символ тяглості української державницької традиції. Це принципова зміна оптики: від імперської літератури до української політичної історії.
Стахановський → Школярський
Було: Стахановський 4-й провулок
Стало: Школярський провулок
Чому: стахановський рух був одним із ключових міфів радянської пропаганди про «героїчну працю». Нова назва — нейтральна, без ідеологічного підтексту. Провулок веде до школи № 5 та навколо неї.
Суворовські (1-5) → Біциллі, Бардаха, Пильчикова, Фішера і не тільки
Хто такий Суворов: Низка вулиць тривалий час називалася на честь генералісимуса Олександра Суворова. російська пропаганда створила довгоколо його образа чимало міфів: великий полководець, що не програв жодної битви, засновник Одеси, подарував Україні Ізмаїл і Очаків. Однак достеменно невідомо, чи був взагалі Суворов в Одесі, а битви він таки програвав. Він провалив одну з найбільших своїх військових кампаній. Йдеться про так званий швейцарський похід проти військ революційної Франції. Крім цього, його прозвлали людоїдом за жорстокі методи ведення битв. Наприклад, Суворов справді взяв міста Очаків та Ізмаїл, але за три дні під час штурму Ізмаїла винищили переважну більшість мирного населення.
Було: Суворовська 1-ша вулиця
Стало: вулиця Петра Біциллі
Чому: Петро Біциллі народився в Одесі в дворянській грецькій родині. Історик-медієвіст, літературо- і мовознавець, культуролог, приват-доцент Одеського університету, професор кафедри всесвітньої історії. Викладав на Вищих жіночих курсах та в Політехнічному інституті. Автор близько 300 наукових праць.
Було: Суворовська 2-га вулиця
Стало: вулиця Бардаха
Чому: Нова назва вшановує одеського лікаря й громадського діяча, чия робота була спрямована на життя, а не на війну. Яків Бардах створив першу станцію швидкої допомоги. 20 вересня 1903 року карета швидкої допомоги вперше виїхала до потерпілого. У Валіховському провулку, де і зараз розташована станція швидкої допомоги, знаходиться меморіальна дошка, присвячена Бардаху.
Було: Суворовська 3-тя вулиця
Стало: вулиця Миколи Пильчикова
Чому: Микола Пильчиков — харків’янин, але саме в Одесі він зробив відкриття, які випередили свій час. Зокрема, здійснив перші експерименти з радіоуправління та створив прилад, здатний налаштовуватися на певну хвилю, що було унікальним явищем навіть у порівнянні з роботами Марконі та Попова. Він також винайшов протектор для захисту пристроїв від сторонніх електричних хвиль, що не вдалося іншим європейським науковцям. Його дослідження в радіотелемеханіці – науки, яку і започаткував Пильчиков – стали основою для розвитку дистанційного керування, яке сьогодні використовується в дронах, робототехніці, системах безпеки та автоматизації. Його дослідження в галузі радіоактивності та Х-променів сприяли розвитку медичної діагностики, зокрема рентгенології. Також його роботи в електрохімії та оптиці вплинули на створення сучасних сенсорів і оптичних приладів. Микола Пильчиков трагічно загинув у віці 50 років у 1908 році за загадкових обставин, які поліція класифікувала як суїцид, хоча цьому бракувало доказів.
Було: Суворовська 4-та вулиця
Стало: вулиця Йосипа Фішера
Чому: Йосип Фішер — це видатний фізик-теоретик, який народився у Мінську, але більшу частину свого життя працював в Одесі. Він зробив внесок у вивчення рідин та їхніх властивостей. Наприклад, досліджував, як рідини поводяться за різних умов, і навіть створив теорії, які пояснюють, чому вода має такі незвичайні властивості.
Було: Суворовська 5-та вулиця
Стало: вулиця Цесевича
Чому: Володимир Цесевич — український астроном. З 1944 року він був професором Одеського університету та директор його астрономічної обсерваторії. Заснована ним склотека знімків неба Одеської обсерваторії вийшла за кількістю астронегативів на третє місце у світі (після колекцій Гарвардської обсерваторії в США і Зонненбергської обсерваторії у Німеччині).
Суворовські (6-10) → Баринштейна, Антоновича, Крамаренка і не тільки
Було: Суворовська 6-та вулиця
Стало: вулиця Баринштейна
Чому: Вулицю перейменували на честь хірурга, гемотрансфузіолога та доктора медицини. У 1920–1941 роках Баринштейн працював в Одеському медичному інституті, завідував кафедрою лікувального факультету. Разом із Крамаренком вивчав ізоаглютинацію крові, розробляв методику визначення груп крові за допомогою стандартних сироваток. Незалежно від інших учених у 1922 році шляхом перехресної реакцій виділив чотири групи крові.
Було: Суворовська 7-ма вулиця
Стало: вулиця Євгена Крамаренка
Чому: Крамаренко також був хірургом. У травні 1922 року у хірургічній клініці медичного факультету Одеського університету він здійснив перше успішне переливання крові в Одесі та Україні.
Було: Суворовська 8-ма вулиця
Стало: вулиця Володимира Антоновича
Чому: Володимир Антонович — історик і один із творців української національної історіографії. Організатор Київської школи істориків, що заклала підвалини сучасної історичної науки в Україні. В Одесі навчався протягом 1845-1850 років в Першій (Рішельєвській) та Другій гімназіях.
Було: Суворовська 9-та вулиця
Стало: вулиця Квітки-Основ’яненка
Чому: Григорій Квітка-Основ’яненко — класик української літератури, який стояв біля витоків української прози, символ культурної тяглості й мови.
Було: Суворовська 10-та вулиця
Стало: вулиця Олександра Богомольця
Чому: Богомолець — український вчений-медик світового рівня, засновник перших в Україні науково-дослідних закладів медичного профілю, президент Української академії наук. У 1907 році він закінчив медичний факультет університету в Одесі.
Суворовські (11-15) → Длугоша, Кондратюка, Костомарова і не тільки
Було: Суворовська 11-та вулиця
Стало: вулиця Яна Длугоша
Чому: Длугош — польский дипломат, секретар краківського єпископа, автор 12-томних «Анналів або Хроніки великих королів Польщі». У цьому творі під 1415 роком міститься згадка про королівський порт Качубеїв, що вважається найдавнішою згадкою про Хаджибей.
Було: Суворовська 12-та вулиця
Стало: вулиця Юрія Кондратюка
Чому: Юрій Кондратюк — український інженер і теоретик космонавтики, ідеї якого використали під час польоту на Місяць.
Було: Суворовська 13-та вулиця
Стало: вулиця Миколи Костомарова
Чому: Костомаров — історик, мислитель, один із творців української національної ідеї. В Одесі Костомаров був двічі. Вперше приїхав у 1846 році — на відпочинку. Саме тут він випадково зустрівся зі своєю колишньою ученицею Аліною Крагельською. Вони мали одружитися, але після арешту у справі Кирило-Мефодіївського братства батьки заборонили дівчині спілкуватися з Костомаровим. Її видали заміж за іншого чоловіка, але доля знову звела їх через 28 років. Вдруге Костомаров відпочивав в Одесі у 1870 році. У своїй автобіографії він писав, що місто настільки змінилося, що перетворилося на справжній європейський курорт. Костомаров також був знайомий з професором Рішельєвського ліцею, істориком та археологом Миколою Мурзакевичем, який на той час завідував Одеською публічною бібліотекою. У 1852 році вони разом були на розкопках у Керчі.
Було: Суворовська 14-та вулиця
Стало: вулиця Марка Крейна
Чому: Марк Крейн — видатний український математик європейского походження. В Одесі він навчався, а також викладав в місцевих університетах.
Було: Суворовська 15-та вулиця
Стало: вулиця Скліфосовського
Чому: Скліфосовський першим запровадив у лікарнях поняття стерильності та дезінфекції, підняв рівень медицини до європейського. Як військово-польовий хірург він інколи оперував по кілька діб безперестану. Також Скліфосовський першим у світі застосував розчин кокаїну для знеболення, а також власноруч сконструював апарат, завдяки якому під час операції підтримувався наркоз. Він уперше запропонував проводити оперативні лікування раку щелеп і язика, шлунку, мозкових гриж.
Тургенєва → Андрія Сови
Було: Тургенєва вулиця
Стало: вулиця Андрія Сови
Чому: Іван Тургенєв — частина російського літературного канону без одеського контексту. Андрій Сова — український актор і гуморист, який формував національну культуру ХХ століття. Сова народився в Одесі, на Молдаванці. Закінчив Одеське театральне училище.
Червоний сквер → Десмета
Було: Червоний сквер
Стало: сквер Десмета
Чому: сквер раніше називався на честь Григорія Красного (Давида Гальберштадта). Він був членом Одеської партії соціалістів-революціонерів, а у 1908 році приєднався до анархістів-комуністів, організував бойову групу на Пересипі. Нова назва була обрана на честь французького садівника, який зробив значний внесок в озеленення Одеси, засновника Ботанічного саду.
Єлисаветградський → Халайджогло
Було: Єлисаветградський провулок
Стало: провулок Халайджогло
Чому: імперська назва, похідна від міста Єлисаветград (стара назва Кропивницького). Своєю чергою Єлисаветград названий на честь Єлизавети II. Нова назва пов’язана з одеським купцем, вірменином Давидом Халайджогло. Район, де розташована вулиця, належав йому. Купець також організував винокурний склад, з якого починається історія лікеро-горілчаного заводу.
Катерининська → Європейська
Було: Катерининська вулиця
Стало: Європейська вулиця
Було: Катерининська площа
Стало: Європейська площа
Чому: Катерининська вулиця та площа мали назви на честь російської імператриці Катерини ІІ. Нова назва відображає європейський вибір України, її спрямованість до розвитку демократії та свободи.
Леваневського → Гонсіоровського, Толвінського
Було: провулок Леваневського
Стало: провулок Гонсіоровського
Чому: провулок та тупин носили назви на честь Сигізмунда Леваневського, радянського льотчика, учасника Громадянської війни. Нова назва провулка – на честь Фелікса Гонсіоровського, одного з найвизначніших архітекторів Одеси другої половини ХІХ століття.
Було: тупик Леваневського
Стало: провулок Толвінського
Чому: Архітектор Микола Толвінський народився і провів значну частину свого життя у Варшаві, проте найбільше творче піднесення пережив завдяки Одесі. Закінчивши у 1876 році Варшавське ремісниче училище та Академію Мистецтв він був відряджений у Херсон, де працював молодшим архітектором. До Одеси Миколу Толвінського делегували у 1887 році. Деякий час він знаходився на муніципальній службі, виконуючи обов’язки архітектора міської управи та судової палати Одеси. Серед його проєктів, лікарняний корпус здравниці «Куяльник». Цокольну частину займають складні системи подачі підігрітої води і цілющої грязі, поєднані з автономною котельнею. Бездоганно продумане також і розташування процедурних кабінетів. У центрі міста, на Привокзальній площі, за проектами Толвінського були споруджені будинок судових установ та приміщення Земської управи. Обидва – у дусі ренесансу. Зараз у цих спорудах містяться управління Одеської залізниці. Його авторству також належать будинки анатомічного корпусу Медуніверситету, магнітно-метеорологічної обсерваторії, наукової бібліотеки Одеського національного університету імені Мечникова.
Лідерсівський бульвар → Гетьмана Сагайдачного
Було: Лідерсівський бульвар
Стало: бульвар Гетьмана Сагайдачного
Чому: колишня назва була пов’язана з Олександром Лідерсом — полководцем російської імперії, учасником російсько-турецьких воєн, завоювання Дагестану та Чечні. Учасник імперіалістичної політики російської імперії, завоювання Кавказу та придушення національно-визвольних повстань в Польщі та Угорщині. Натомість Сагайдачний — один із ключових діячів української військово-політичної історії, а також один із засновників козацького флоту в Одесі Назва повертає українську державницьку традицію в центр міста.
Маршала Говорова → Добровольців
Було: вулиця Маршала Говорова
Стало: вулиця Добровольців
Чому: Говоров радянський воєначальник, який не має жодного стосунку до Одеси та історії України. Вулиця Добровольців — узагальнений образ українських добровольців.
Матросова → Лобановського
Було: провулок Олександра Матросова
Стало: провулок Валерія Лобановського
Чому: радянський військовий міф поступається постаті українського тренера-легенди, який сформував нову культуру спорту. З Одесою Лобановського пов’язує гра в футбольному клубі «Чорноморець», у складі якого він зіграв 59 матчів, у яких забив 15 м’ячів. Також у 1965 році він перейшов на навчання до Одеського політехнічного інституту, де й отримав диплом про вищу освіту.
Посмітного → Балтиморська
Було: Посмітного вулиця
Стало: Балтиморська вулиця
Чому: раніше вулиця носила назву на честь радянського діяча Макара Посмітного, організатора колгоспного руху в урср. Балтиморською її переназвали на честь американського міста Балтимор, яке є побратимом Одеси. Договір про побратимські відносини укладено у 1975 році.
Пролетарський → Іони Отаманського, Географічний
Було: Пролетарський провулок
Стало: провулок Іони Отаманського
Чому: «пролетарський» — ідеологічний ярлик. Нова назва — на честь святого праведного Іони Отаманського, одного з православних подвижників XX століття. Він був найвідомішим за всю історію Одеси парафіяльним священником: настоятелель портової Свято-Миколаївської церкви, Свято-Успенського храму в Одесі. Рішенням Священного Синоду Української православної церкви його зарахували до лику святих.
Було: 3-й Пролетарський провулок
Стало: Географічний провулок
Чому: провулок розташований у студентському мікрорайоні. Назву обрали за одним із напрямків знань, який опановують студенти.
Пушкіна → Рози вітрів
Було: сквер Пушкіна
Стало: сквер Рози вітрів
Чому: Пушкін — символ російського культурного домінування. Нова назва — на честь векторної діаграми Роза вітрів, що характеризує в метеорології та кліматології режим вітру в даному місці за певний період.
Слєпньова → Донорська
Було: Слєпньова вулиця
Стало: Донорська вулиця
Чому: раніше вулиця називалася на честь Маврикія Слєпньова, радянського військового і полярного льотчика, полковника авіації, він очолював загін Червоної гвардії в Петрограді. Назва «Донорська» пов’язана з Центром переливання крові, який розташовано на цій вулиці.
Черепанових 2-й → Барвінковий
Було: другий провулок Черепанових
Стало: Барвінковий провулок
Чому: відмова від радянського прізвища на користь природної, образної назви. Її запропонували мешканці провулку.
Амурська → Острозька
Було: Амурська вулиця
Стало: Острозька вулиця
Чому: російська географія поступається українському історичному центру — Острогу.
Амурські провулки → Кам’янецький, Глухівський, Волинський, Кременецький
Було: Амурський 1-й провулок
Стало: Кам’янецький провулок
Чому: Кам’янець-Подільський — важливий культурний і політичний центр України. Перейменування замінює російський топонім на український історичний орієнтир.
Було: Амурський 2-й провулок
Стало: Глухівський провулок
Чому: Глухів — гетьманська столиця XVIII століття. Назва вшановує українську державну традицію, витісняючи імперську географію.
Було: Амурський 3-й провулок
Стало: Волинський провулок
Чому: Волинь — один із ключових історичних регіонів України. Нова назва повертає регіональну ідентичність замість абстрактної російської віддаленої географії.
Було: Амурський 4-й провулок
Стало: Кременецький провулок
Чому: Кременець — місто з глибокою освітньою та культурною традицією. Перейменування логічно продовжує заміну російських топонімів українськими.
Ангарська → Буджацька
Було: Ангарська вулиця
Стало: Буджацька вулиця
Чому: Ангарська походить від назви річки Ангара в Сибіру. Це чужий Одесі топонім. Натомість нова назва була обрана на честь історичної татарської назви південної частини Бессарабії, південної частини Одеської області.
Вулиця входить до ареалу географічних назв.
Бородінська → Героїв Зміїного
Було: Бородінська вулиця
Стало: вулиця Героїв Зміїного
Чому: Бородіно — символ російської імперської військової міфології. Натомість острів Зміїний — сучасний символ українського спротиву та мужності. Назва фіксує новітню історію України.
Бородінський провулок → Кінбурнський
Було: Бородінський провулок
Стало: Кінбурнський провулок
Чому: Замість імперського символу обрали назву, пов’язану з фортецею, заснованої в XV столітті на Кінбурнській косі, у гирлі Дніпра. Фортеця розташовувалася в західній частині Кінбурнської коси (нині – с. Покровське Миколаївського району Миколаївської області).
Братська → Вінницька
Було: Братська вулиця
Стало: Вінницька вулиця
Чому: раніше вулиця називалася на честь міста Братськ у Білорусі. Нова назва — на честь Вінниці, міста в центрально-західній частині України. Це значний історичний осередок східного Поділля, центр Вінницької агломерації.
Віри Фігнер → Буковецького
Було: вулиця Віри Фігнер
Стало: вулиця Буковецького
Чому: Віра Фігнер — російська революціонерка, яка брала участь у підготовці замахів на Олександра II в Одесі та Петербурзі. У 1883 році її засудили до страти, але потім вирок замінили. Натомість Буковецький — одеський художник і педагог, частина локальної мистецької традиції.
Волоколамська → Батуринська
Було: Волоколамська вулиця
Стало: Батуринська вулиця
Чому: Волоколамськ — російський топонім. Батурин — гетьманська столиця, символ знищеної, але не зламаної української державності.
Генерала Доватора → Хортицька
Було: вулиця Генерала Доватора
Стало: Хортицька вулиця
Чому: радянський військовий діяч поступається символу українського козацтва — Хортиці, колиски Запорозької Січі.
Парк імені Горького → парк Марка Твена
Було: парк імені Горького
Стало: парк Марка Твена
Чому: Максим Горький — радянський канонізований письменник і елемент пропагандистської культури. Марк Твен — світовий класик, позбавлений імперського ідеологічного навантаження. Він відвідував Одесу у 1867 році. У своїй книзі «Простаки за кордоном, або Шлях нових паломників» письменник зазначив, що місто нагадало його рідну Америку: плануванням і діловою метушнею.
Дежньова → Миргородський
Було: провулок Дежньова
Стало: Миргородський провулок
Чому: російський мандрівник-колонізатор змінений на назву українського міста з власною культурною традицією.
Єрмака → Охтирський
Було: провулок Єрмака
Стало: Охтирський провулок
Чому: Єрмак — символ російської колонізації Сибіру. Охтирка — українське місто, пов’язане з козацькою історією.
Желябова → Владислава Домбровського
Було: вулиця Желябова
Стало: вулиця Владислава Домбровського
Чому: Желябов — російський революціонер, брав участь у замаху на Олександра ІІ. Домбровський — архітектор, який працював в Одесі й формував міське середовище.
Казанська → Ізмаїльська
Було: Казанська вулиця
Стало: Ізмаїльська вулиця
Чому: заміна російського топоніма на місто Півдня Одещини.
Качалова → Симфонічна
Було: Качалова вулиця
Стало: Симфонічна вулиця
Чому: Качалов — російський актор, відомий виконанням творів Єсеніна, Багрицького, Толстого. Нова назва пов’язана з мікрорайоном Музикантів і Композиторів, де розташована.
Кибальчича → Луїджі Іоріні
Було: Кибальчича вулиця
Стало: вулиця Луїджі Іоріні
Чому: Кибальчич — російський революціонер і винахідник. Луїджі Іоріні — скульптор-італієць, уродженець Мілана, заступник директора Одеської малювальної школи Моранді. Викладав у школі протягом 42 років, вважався патріархом одеських скульпторів, випускників школи. Автор численних скульптурних прикрас будинків міста, зокрема Старої біржі та Католицької церкви.
Леонова → Олешківська
Було: Леонова вулиця
Стало: Олешківська вулиця
Чому: стара назва була на честь Демократа Леонова, радянського прикордонника, полковника. Нова назва на честь українського міста Олешки, центру Олешківської міської громади Херсонського району Херсонської області. Місто лежить на лівому березі річки Конка, оточене зі сходу та півдня Олешківськими пісками.
Марата → Фруктова
Було: вулиця Марата
Стало: Фруктова вулиця
Чому: раніше вулиця називалася на честь революціонера-марксиста Марата (Шанцера) Вергілія Леоновича. Нова назва пов’язана з назвою мікрорайону Фруктового, де у приватному секторі розташований цей провулок і де зазвичай ростуть плодово-ягідні культури.
Провулки Марата → Сливовий, Чорничний
Було: 1-й провулок Марата
Стало: Сливовий провулок
Було: 2-й провулок Марата
Стало: Чорничний провулок
Чому: назви пов’язані з мікрорайоном Фруктовий, де у приватному секторі розташовані ці провулки і де зазвичай ростуть плодово-ягідні культури.
Метрополітенівський → Флейтовий
Було: Метрополітенівський провулок
Стало: Флейтовий провулок
Чому: Метрополітенівський провулок отримав свою назву з 1954 року. Назва, найімовірніше, пов’язана з великим будівництвом метрополітенів: у першу чергу в москві (у 1954 році завершено будівництво кільцевої лінії) або ленінградського метрополітену, будівництво якого офіційно завершилося у 1954 році. Назва Флейтовий пов’язана з мікрорайоном Музикантів та Композиторів, де розташований сам провулок.
Мічуріна → Петра Болбочана
Було: вулиця Мічуріна
Стало: вулиця Петра Болбочана
Чому: Мічурін — символ радянської псевдонауки. У період сталінських репресій за критику «мічурінської науки» постраждало багато відомих вчених-біологів і генетиків. Натомість Петро Болбочан — український військовий діяч УНР, репресований більшовиками.
Москвіна → Литавровий
Було: провулок Москвіна
Стало: Литавровий провулок
Чому: раніше провулок називався на честь Івана Москвіна — російського актора, народного артиста , лауреата сталінської премії срср. Нова назва пов’язана з мікрорайоном музичних інструментів, де розташована. Литаври – клейноди козацької та гетьманської влади. По-перше, це військовий інструмент (наводив жах на ворога своїми грозовими звуками, був засобом зв’язку). По-друге, це ударний музичний інструмент у полковій музиці Війська Запорізького. По-третє, це священна, сакральна річ (литаври були неодмінним атрибутом церемонії передачі гетьманської влади). Їх називали ще набатом і тримали лише в Запорізькій Січі.
Новомосковська дорога → Чигиринська
Було: Новомосковська дорога
Стало: Чигиринська вулиця
Чому: Чигирин — гетьманська столиця і символ української державності, на відміну від російського топоніма.
Онезька → Евлії Челебі
Було: Онезька вулиця
Стало: вулиця Евлії Челебі
Чому: ймовірно, стара назва була на честь Онезького озера в росії. Евлія Челебі — османський мандрівник, автор 10-томного опису своїх мандрів Сеяхатнаме («Книга мандрів»). Є розділ, повністю присвячений Аккерману (Білгород-Дністровський), та нотатка про Хаджибей. Евлія, як очевидець, описує чимало українських міст, зокрема Київ, Львів, Черкаси, Чигирин, Хаджибей та розповідає про козацькі фортеці, паланки, описує битву козацького війська під проводом Івана Сірка за османську фортецю Очаків, про спустошення України татарами й турками, напади козаків на татар і турків.
Пестеля → Саймона Літмана
Було: Пестеля вулиця
Стало: вулиця Саймона Літмана
Чому: Щодо попередньої назви вулиці, то тут все просто — за часів срср на честь Павла Пестеля їх називали по всьому союзу. Революціонер-декабрист, який брав участь у війнах з Францією, розробив проєкт соціально-економічних і політичних перетворень у російській імперії («Руська правдою»), заперечував право неросійських народів на самовизначення, страчений разом з чотирма іншими керівниками декабристів. Образ Пестеля ідеально вписувався у радянський канон «благородних революціонерів», яких режим охоче перетворював на символічних попередників більшовиків. Натомість одесит Саймона Літмана називають «батьком світового маркетингу».
Пестеля провулок → Цукровий
Було: провулок Пестеля
Стало: Цукровий провулок
Чому: нова назва пов’язана з назвою колишнього Цукрового містечка, утвореного будинками працівників Цукрового заводу.
Ползунова → Буковинська
Було: Ползунова вулиця
Стало: Буковинська вулиця
Чому: російський вчений Іван Ползунов не має жодного стосунку до Одеси, як і загалом до історії України. Буковинською вулицю назвали на честь одного з мальовничих куточків на південному заході України.
Ползунова провулок → Хотинський
Було: провулок Ползунова
Стало: Хотинський провулок
Чому: Хотин — місто з багатовіковою історією на українських землях.
Пугачова → Персикова
Було: Пугачова вулиця
Стало: Персикова вулиця
Чому: Пугачов — символ кривавого бунту в імперській історії. Нова назва пов’язана з назвою мікрорайону Фруктового, де у приватному секторі розташований цей провулок і де зазвичай ростуть плодово-ягідні культури.
Радищева → Прилуцький
Було: провулок Радищева
Стало: Прилуцький провулок
Чому: російський публіцист замінений на український топонім. Прилуцьким провулок став на честь українського міста Прилуки, міста Чернігівської області, залізничного вузла. Розташоване на півдні Чернігівської області на берегах річки Удай, є адміністративним, економічним і культурним центром Прилуцького району.
Самарська → Обліпихова
Було: Самарська вулиця
Стало: Обліпихова вулиця
Чому: російська географія поступається нейтральній природній назві.
Степана Разіна → Малинова
Було: вулиця Степана Разіна
Стало: Малинова вулиця
Чому: Разін — ще один герой імперської бунтівної міфології. Назву деідеологізовано.
Стєклова → Томатна
Було: Стєклова вулиця
Стало: Томатна вулиця
Чому: Стєклов був радянськмим державним та партійного діяча. Натомість обрали більш природну назву.
Сурикова → Лірний, Бандурний
Було: 1-й провулок Сурикова
Стало: Лірний провулок
Чому: російський художник без зв’язку з Одесою поступається поетичній назві. Назва Лірного провулку пов’язана з мікрорайоном музичних інструментів, де розташована. Ліра – народний струнно-клавішно-смичковий інструмент. Одним із найбільш поширених його різновидів на українських землях, починаючи з 15–16 ст., була т. зв. колісна ліра. Лірники – співці, як і кобзарі (бандуристи), були професійними виконавцями н
Було: 2-й провулок Сурикова
Стало: Бандурний провулок
Чому: та ж ситуація, що і з Лірним.
Трудових резервів → Олександра Білостінного
Було: вулиця Трудових резервів
Стало: вулиця Олександра Білостінного
Чому: радянський бюрократичний штамп замінений на ім’я українського спортсмена, олімпійського чемпіона.
Організація створена в 1943 році, діяльність припинена у 1992 р. Суто радянське явище – в умовах відсутності професійного спорту залучати людей до спортивної діяльності через такі ерзац-програми.
Яблочкіної → Альтовий
Було: провулок Яблочкіної
Стало: Альтовий провулок
Чому: стара назва була на честь російської театральної акторки, народної артистки радянського союзу. Нова назва пов’язана з з назвою мікрорайону Музикантів та Композиторів, де розташований цей провулок.
Читати також: Історія змін на мапі міста. Які вулиці перейменували в Одесі і чому: 2025 рік