Кіпіш навколо пам’ятника Лесі Українці в Одесі: за що критикують проєкти

В Одесі обрали проєкт пам’ятника Лесі Українці. Після оголошення результатів у соцмережах почали сперечатися — про саму скульптуру і про те, як проводили конкурс. До обговорення долучилися митці та культурні діячі. 

Про конкурс, а також про реакції на його результати — зібрали у матеріалі «Море Людей». 

Яким буде пам’ятник Лесі Українці: проєкт-переможець

Журі у лютому підбило підсумки конкурсу на кращу проєктну пропозицію пам’ятника Лесі Українці в Одесі. Перше місце отримав задум команди скульптора Миколи Білика та архітекторів Андрія Коструби, Марії Матушенко й Олександра Вовка. 

Проєкт передбачає бронзову фігуру Лесі Українки на гранітному постаменті. Памʼятник буде 4.7 метра заввишки, а постамент прикрашатиме вислів Лесі Українки: «Або погибель, або перемога – сі дві дороги перед нами стане».

x

Встановити монумент планують у сквері Лесі Українки, на розі Фонтанської дороги та проспекту Лесі Українки (колишній проспект Гагаріна). Автори вже працюють над кошторисом. Після його затвердження оприлюднять інформацію щодо вартості та строків реалізації. Витрати покриють за кошти громади (через збір).

Друге місце журі присудило проєкту скульпторів Віктора Липовки та Олександри Рубан разом з архітекторами Андрієм Даниленком і Катериною Липовкою.

x

Третє — команді художниці Анастасії Козмінської (відомої як Настя Мане) та архітекторів Миколи Чепелева й Миколи Волкова.

x

Конкурс для скульпторів в Одесі: як проходив

Рішення про проведення конкурсу ухвалили у серпні 2025 року на засіданні виккому Одеської міськради. Він проходив в один тур і тривав до 30 січня 2026 року. Замовником організації та проведення був міський Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин.

Взяти участь могли як професійні архітектори, скульптори та дизайнери, так і студенти профільних вишів, проєктні організації та авторські колективи. Загалом на розгляд надійшло 12 робіт від авторів з Одеси, Києва та Рівного, але дві з них не оцінювали. Як пояснив Суспільному секретар журі Юрій Четаков, вони порушували принцип анонімності. 

Конкурс передбачав не лише створення пам’ятника, а й благоустрій прилеглої території.

Для авторів найкращих проєктів передбачили премії:

• перше місце — 140 000 грн;
• друге — 105 000 грн;
• третє — 70 000 грн.

Загалом на проведення в бюджеті міста на 2026 рік заклали 350 000 гривень.

Скандал навколо пам’ятника Лесі Українці

Після того як журі оголосило переможця конкурсу, у соцмережах почалася активна дискусія. Критикують як самі проєкти, так і формат конкурсу.

Арт-критикиня Alisa Gott (Юлія Манукян) поставила під сумнів художню цінність проєктів. Вона назвала роботу «монструозною у своїй ніякості штамповкою». Опис концепцій, на її думку, більше орієнтований на «виховно-патріотичну» риторику, ніж на роботу з простором міста.

«Це якийсь “скульптурний” пранк – не може бути, щоби роботи такого низького рівня були нагороджені, ба більше – одна з них реалізована. Порядні конкурси проводять декілька етапів, допоки не з’явиться дійсно непотворний варіант. Втім, “державне” — зазвичай для галочки. Прочитала в коментарях — гроші витрачені, гештальт закритий. Чиновникам начхати на художню цінність», — прокоментувала вона рішення журі.

Мистецтвознавиця Олена Балаба назвала проєкт-переможець плагіатом на роботи радянської скульпторки Галини Кальченко. 

«Тільки не кажіть мені, що організатори конкурсу і 12 поважних членів “компетентного” журі абсолютно не знайомі з історією мистецтва і навіть не здогадувалися про скульптури Кальченко. Я впевнена, що всім цим 12 “апостолам” просто  треба зробити все українське в Одесі навмисно смішним або огидним. Як лавочки в парку Шевченка», — написала вона у Facebook.

Громадська діячка Наталя Делієва, яка багато років виступала за встановлення пам’ятника Лесі Українці в Одесі, звернула увагу на те, що публічного обговорення під час конкурсу не було.

За словами Делієвої, ще до оголошення результатів у Департаменті архітектури її запевнили, що всі пропозиції оприлюднять, а громада зможе з ними ознайомитися і висловити свою думку. Втім, цього не сталося.

«Я не розумію, з якої причини рішення ухвалене за нас і без нас. Можливо, наші думки з журі співпали. Можливо, цей варіант і справді найкращий. Але чому громада не мала можливості побачити всі конкурсні пропозиції і висловити свою позицію? Коли йдеться про символи міста і постаті такого масштабу, відкритість і діалог мають бути нормою, а не винятком», — прокоментувала вона ситуацію.

x

Архітектор Микола Чепелєв, який був одним з учасників конкурсу, порівняв ситуацію навколо результатів з футбольним матчем:

«Раптом аналогія виникла, не можу позбавитись, нею й поділюся. Йде гра одеського Чорноморця в першій лізі національної першості. Вболювальники на трибунах між собою обговорюють матч: “Не хочу на цю гру дивитись, хто так грає? Вчетверте поспіль сюди приходжу”. “А вот Мессі тут би всіх розкатав, де наші українські майстри?”. “Чорноморець має грати в Лізі чемпіонів, це ж команда з історією!”. “Хто в нас тренер? Чому не грає тойто, а грає цейто?”. “Хто ці гравці взагалі нікого не знаю!”. “Суддя – тридвараз!”. “Вони бабло пилять тут та нас за лохов тримають!”. “Це договорняк однозначно!”. “В мене є знайомий футболіст із чудовим дріблінгом та баченням гри, але він не встиг приїхати”. Матч закінчується. Захекані гравці йдуть до роздягальні. Кілька десятків вболювальників на 30-тисячному стадіоні. Звісно аналогія некоректна, як будь-яка аналогія».  

x

Публічне обговорення у соцмережах триває. Частину реакцій зібрали у скріншотах — без переказів.

Хто такий Микола Білик

Микола Білик родом із Буковини. Він заслужений художник України і є автором багатьох скульптур. Одна з найвідоміших його робіт — скульптура Княгині Ольги в Києві.

Також твори Білика є в колекціях Мінкульту, у музеях Чернівців, Львова, Чернігова, Черкас, Переяслава-Хмельницького, а також у Німеччині, Канаді, США, Бельгії, Гол­ландії, Франції. 

Леся Українка: який зв’язок з Одесою

Лариса Косач (Леся Українка) неодноразово бувала в Одесі — за підрахунками дослідників, близько 18 разів. Тут вона лікувалася, гостювала у родини Комарових, написала цикл віршів «Подорож до моря» та оповідання «Над морем». У 1903 році на одеській сцені поставили її п’єсу «Блакитна троянда».

Читати також: 19 українських пам’яток отримали посилений захист ЮНЕСКО: які в Одесі та області