«МОРЕ» у Львові: як виставка ОНХМ повертає українським художникам їхню історію

У Львові проходить виставка, створена на основі колекції Одеського національного художнього музею (ОНХМ). Вона присвячена морю — як простору сенсів, пам’яті, небезпеки та можливостей. Проєкт став результатом співпраці між одеситами і львів’янами та перетворився не лише на культурну подію, а й на важливий крок для збереження й повернення до публічності музейної колекції, яка більшість часу війни провела в евакуації.

Про значення виставки та її контекст — у матеріалі «Море Людей».

«МОРЕ: see beyond the sea»: коротко про проєкт

У львівській галереї Zenyk Art Gallery триває виставка «МОРЕ: see beyond the sea» — масштабний проєкт, створений спільно з Одеським національним художнім музеєм. Експозиція об’єднує 110 творів 65 українських та європейських митців XIX–XXI століть. 

Представлені роботи Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Киріака Костанді, Юрія Єгорова, Володимира Власова, Миколи Глущенка, Олександра Ройтбурда, Сергія і Степана Рябченків, Стаса Жалобнюка та інших. Твори були евакуйовані з ОНХМ після початку повномасштабного вторгнення рф.

«Вже традиційно галерея зосередилася на конкретній проблематиці, осмислюючи її крізь діалог “старих” і “нових” майстрів, тож окремо простір галереї доповнений інсталяціями сучасних митців», — пояснили у Zenyk Art Gallery.

Виставка триватиме до 1 лютого 2026 року. 

Вхідний квиток можна придбати за посиланням.

Це вже третій проєкт львівської галереї із залученням національних музейних колекцій. Вона вже співпрацювала з Києво-Печерським національним заповідником та Харківським художнім музеєм, презентуючи врятовані й малодоступні твори у форматі сучасної приватної галереї. Однак співпраця з Одеським художнім музеєм стала наймасштабнішою.

Експозиція «МОРЕ: see beyond the sea» вибудувана навколо дев’яти тематичних розділів:

• Звідки починається українське море;
• Море національностей;
• Море боротьби;
• Море буденності;
• Море, що поглинає місто: екологічні катаклізми;
• Море втрат — на морі та самого моря;
• Море самотності;
• Море любові — між штормом і штилем;
• Море емоцій: жінки — світанки і заходи сонця.

«“МОРЕ” народилося у спілкуванні. Коли ми вперше зустрілися з нашими львівськими партнерами, ще не було розуміння того, на якому підґрунті ми будемо щось робити. Але коли ми трішки поспілкувалися: є такий жарт, що у Львові є все, крім моря. Так і народилася ідея зробити виставку з колекції нашого музею, але саме на тему моря», — каже кураторка проєкту Юлія Томашевська-Гарачук.

Колекція ОНХМ у Zenyk Art Gallery: про експозицію

На першій погляд може здатися, що роботи на виставці «розміщені хаотично», проте це не випадковість, а продумане рішення в пошуках відповіді на запитання: яке місце займає море у картині світу сучасного українця. Проєкт досліджує феномен моря, як частину нашої ідентичності — саме тоді, коли є відчуття загрози його втрати.  

«Під час роботи ми зрозуміли, наскільки різняться погляди на феномен моря у львів’ян і одеситів. Для нас це буденність, місто праці, годівниця і, одночасно, місто сили, де ти можеш побути на одинці з зоряним небом, як на роботі Валентина Мацкевича», — каже кураторка проєкту.

Ще однією особливістю виставки стало поєднання робіт майстрів музейної колекції та сучасних митців.

«Це вже стала практика останніх 50 років, може, більше в європейських музеях. Наприклад, того року я була на виставці у Відні. І от дивишся, дивишся, знаєш цю колекцію і потім раз — жовте, рожеве, чорне. Це була робота сучасної африканської майстрині. І вона тебе вихоплює з цієї, так би мовити, одноманітності. Це насправді гарний кураторський прийом, тому що ти дивишся іншими очима на стару колекцію і на нову», — пояснила Томашевська-Гарачук.

Айвазовський, Куїнджі: як «МОРЕ» руйнує міфи рф

Окремий вимір виставки — це деколонізація імен. Наприклад, десятиліттями імперська та пострадянська історіографія представляла Івана Айвазовського й Архипа Куїнджі як «великих російських художників», повністю ігноруючи їхні корені, контексти й культурне середовище, в якому вони формувалися. росія не просто експонувала їх як «своїх» — вона вибудовувала навколо них міфологію «великої російської культури», яка нібито включала в себе все, що опинялося в межах імперії.

Повномасштабна війна лише оголила розмах цього привласнення. Ворог й далі зазіхає на все, що колись було створено на землях, які в певний період були частиною імперії. Випадки вивезення та викрадення мистецьких творів із тимчасово окупованих територій показують, що для кремля це — не просто культура, а інструмент політики та контролю над ідеологічними наративами. 

У цьому сенсі «МОРЕ» — не просто виставка. Це спроба відновити історичну справедливість: нагадати, що українські художники не є «частиною російської культури», а повноцінними творцями, чию ідентичність десятиліттями затирали. 

«Коли Айвазовський почав робити свої перші кроки як майбутній художник, і коли його побачили, то перше, що зробила росія — переробила його на російського. Тобто він, коли ще вчився в гімназії, був Ованесом Айвазяном — у нього вірменське ім’я і прізвище. Але, коли він пішов до академії, він одразу став Іваном Айвазовським. Це дуже важлива річ: нагадувати собі й іншим, що імперія завжди прагне до масового виробництва субстрату, що вони й сьогодні називають “один народ”», — пояснила Юлія Томашевська-Гарачук.

x

Примітка! У 2023 році музей мистецтв Метрополітен у Нью-Йорку визнав художників Іллю Рипіна та Івана Айвазовського українськими митцями. 

Крім цього, росія акцентувала суто на мариністиці, але багато робіт Айвазовського присвячені саме українському степу. 

«росії було зручно зробити з нього мариніста, тому що та вийшла до Чорного моря, і треба було підкреслювати “славу морської держави”. Хоча він створював поруч роботи, які пов’язані з чумаками, з млинами, стріхою, морем — саме українська тематика. Ми знаємо, що він розмовляв українською і польською. Це той художник, який написав картину про те, як палає кремль. Ще й подарував імператору», — додала Томашевська-Гарачук.

Так росія вчинила і з Куїнджі, який мав грецьке походження і до 25 років жив у Маріуполі, який у той час фактично був тотально грецьким містом. Водночас торговельні та економічні зв’язки були саме з українськими містами. Ба більше, найважливішою картиною у своєму художньому спадку Архип Куїнджі вважав картину саме на українську тему — «Місячна ніч на Дніпрі» 1880 року.

Не лише Айвазовський: проєкт ламає стереотип

Виставка також ламає ще один стереотип — про «єдине море Айвазовського». «МОРЕ» демонструє, що Чорноморський простір у мистецтві значно ширший, ніж одне відоме ім’я. Поруч із роботами Айвазовського і Куїнджі, полотна кількох поколінь інших художників — Костанді, Головкова, Шелюто, Єгорова, Волошинова.

Експозиція відкриває багатоголосе мистецьке середовище, де море — не лише романтичний пейзаж, а сильний культурний код, який формував плеяди українських митців. Вона буквально показує: Одеса — це не тільки Айвазовський. Це ціла школа, історія, досвід і жива традиція, що продовжує розвиватися.

Виставка у Львові: чому це важливо для ОНХМ

«МОРЕ» стало не лише культурною подією, а й способом повернути твори з колекції ОНХМ у публічний простір, нагадати про їх цінність і збереження.

«За чотири роки війни колекція нашого музею не експонувалася в Україні. Нині музей фактично працює як галерея — надає свій простір для тимчасових виставок. Це дуже класні проєкти, але це тимчасові виставки. Тому найголовніше, що сталося, на мій погляд, музейна колекція, якою ми дуже пишаємося, прозвучала. Відомо, що за перший місяць нарахували 20 000 відвідувачів і це тільки початок. Виставка закінчиться, а каталог залишиться, залишиться тема для осмислення досвіду. Тобто ми існуємо — як інституція, що зберігає знакову частину нашого культурного спадку. Нині музеї, галереї просто повинні шукати нові форми для співпраці й це одна з можливих. Чи вона стане звичною, ми не знаємо, але ми наважилися і спробували», — пояснила Юлія Томашевська-Гарачук. 

Проєкт також дозволив провести важливу ревізію колекції, залучити реставраторів та фахівців зі збереження. Коли почалося повномасштабне вторгнення рф, команда музею від ранку й до ночі запаковувала та відправляла картини у міста зберігання на території України. Однак туди привозили експонати й з інших музеїв.

І ось тут криється проблема — існує протокол, згідно з яким роботи можна дістати. Для цього необхідна присутність представників інших музеїв, щоб пересувати їхні експонати й банально дістатися до картин ОНХМ.

«Цей проєкт створив прецедент, коли треба було викликати цих співробітників, щоб у їхній присутності відсувати їхні роботи і виносити наші. Завдяки цьому, ми, наприклад, з’ясували, що в одній з локацій, на щастя, лише в одній, умови не відповідають вимогам. Для нас це привід для турботи. Ми вже з приводу цього розмовляли з реставраторами — як тільки будуть перші ознаки тепла, треба терміново ці роботи вилучати з приміщення і віддавати на профілактичні дії. Звісно, можна було це зробити і без виставки, але це ціла історія. Потрібно, щоб поїхали наші співробітники в кожну локацію, треба оплатити їм поїздку, перебування, роботу вантажників, присутність представників іншого музею. Я вже не кажу, що фізично не всі можуть поїхати, не в кожний момент з кожного музею тощо», — пояснили кураторка проєкту.

Ще один позитивний момент — за сприяння галереї всі експонати, що беруть участь у виставці були оглянуті реставраторами. Також вдалося провести стабілізаційні роботи для картин, які цього потребували.

«Всі реставратори з Львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Для нас це має велике значення, бо у реставраційні центри зазвичай черга на кілька років. В нас не просто не вистачає реставраторів і реставраційних центрів, це катастрофічно. Під час війни, коли агресор щодня руйнує або грабує, запит на фахівців зростає у геометричній прогресії. Людей, які обирають собі це за професію небагато, а робіт, які потребують цього, величезна кількість. І от у нас з’явилася можливість, щоб роботи, які ми відправили, оглянули львівські фахівці.», — розповіла Томашевська-Гарачук. 

За словами пані Юлії, це пілотний проєкт для ОНХМ. Тому помилки були, однак виставка показала, над чим потрібно попрацювати у майбутньому.

«Цей проєкт — це як побачення і теплі обійми. На початку великої війни поїхали близькі, дорогі люди — хто куди. І життя таке, що ти не маєш можливості кожного дня бачитися. А тут ти приїхав — і в тебе теплі обійми. Крім цього, музейна експозиція — це завжди нагадування не тільки про те, що ми зберегли, але і про те, що ми втратили. І це ще підкреслює цінність цих речей. Кожна робота Айвазовська, яку ми зараз виставляємо, нагадує про ті роботи, які ми втратили через війну. Робота Гавдзинського нагадує про те, що ми втратили через окупацію Нової Каховки. Роботи Куїнджі — про те, що ми втратили в Маріуполі. Ми всі відповідальні за те, щоб зберегти нашу спадщину, але зберігати не означає весь час тримати у сховищі», — підкреслила Юлія Томашевська-Гарачук.