Анастасія Бойченко — редакторка, комунікаційниця та музикантка, яка знайшла спосіб поєднати мистецтво та волонтерство. Разом з подругами вона запустила серію благодійних концертів «Вуличник», що не лише наповнюють Одесу музикою, а й допомагають українським військовим.
Як невелика ініціатива «Вуличник» перетворилася на потужний волонтерський проєкт, Анастасія розповіла в інтерв’ю «Море людей».
«Музикою займаюся з самого дитинства, років, напевно, з п’яти-шести. Почалося все доволі цікаво: ми з батьками жили в комунальній квартирі, і коли сусіди з’їхали, то залишили фортепіано. Воно стояло у спільному коридорі, і мені завжди хотілося навчитися красиво грати на ньому», — розповідає Анастасія.
Від перших виступів до великої місії
Ідея благодійного вуличного проєкту народилася влітку 2022 року. Анастасія разом з Олександрою та Христиною вирішили об’єднатися, аби допомагати військовим і водночас підіймати настрій містянам, які проходили вулицею Ланжеронівською.
«Ми збирали кошти для волонтерів, яким довіряємо, допомагали закривати збори. Олександра — власниця кав’ярні «Арбар”, біля якої й відбуваються наші виступи. Улітку 2022 року вулиця була майже порожньою: в Одесі залишалося дуже мало людей, транспорту теж було небагато. Тож ми вирішили оживити місто музикою», — згадує Бойченко.
Згодом проєкт «Вуличник» отримав ще одна мета — популяризувати українську музику.
«Ми хочемо відкривати людям нові композиції або нагадувати про забуті. У певному сенсі це також наша місія — поширювати українську музику на вулицях міста», — додає вона.
Волонтерська складова
За словами Анастасії, станом на літо 2023 року «Вуличник» зібрав понад 260 тисяч гривень.
«Ми збирали на найрізноманітніші потреби: спочатку — воду для Миколаєва, потім — медичні засоби для військових, РЕБи, дрони, пікапи. Волонтери часто звертаються до нас із проханням допомогти з великими зборами, і ми влаштовуємо додаткові концерти, щоб підтримати їхню ініціативу», — каже вона.
Культура як інструмент підтримки
Повномасштабне вторгнення змусило Анастасію переосмислити свою діяльність.
«Я вперше за все життя відчула, що залишилася без роботи. Я завжди була залучена в численні проєкти — творчі й професійні, а тут раптом усе зупинилося. Близько двох місяців я не могла знайти нічого. Зрештою почала писати історії для медіа про волонтерів, громадські організації та військових. Згодом почали повертатися старі проєкти, з’явилися нові: розпочався «Вуличник», а потім — плейбек-театр», — розповідає вона.
Плейбек-театр, у якому грає Бойченко, — це формат, де актори відтворюють історії глядачів.
«Це допомагає людям прожити й осмислити власний досвід. Такий формат має терапевтичний ефект», — пояснює вона.
Шлях до української мови
«У дитинстві ми говорили українською лише вдома, а в публічному просторі автоматично переходили на російську. Це здавалося природним, але тепер я розумію, наскільки це було абсурдним», — каже Анастасія.
Вона повністю перейшла на українську два з половиною роки тому.
«Багато років я перемикалася між двома мовами залежно від ситуації, але після повномасштабного вторгнення вирішила, що більше цього не робитиму. В якийсь момент я просто заговорила українською на автоматі — навіть не помітила, як це сталося», — додає вона.
Одеса без імперських слідів
Анастасія мріє побачити місто переосмисленим, без імперських слідів, де українська мова лунатиме всюди.
«Одеса — мій дім, і я не уявляю, що можу звідси кудись виїхати. Одного дня я пройшлася Ланжеронівською і жодного разу не почула російської — лише українську й англійську. Це була Одеса моєї мрії.», — ділиться вона.
Після перемоги Анастасія мріє купити квартиру на Військовому узвозі, де вона жила раніше, аж поки на вулицю не прилетіла російська ракета.
«Мені хотілося б знову безпечно жити біля моря та, напевно, подорожувати світом без думки про те, що зараз відбувається в моїй країні, поки в усьому світі доволі безтурботне життя», — підсумовує вона.
Читати також: Люсі Коллер: занепад культури в Одесі, музика, депресія та людська байдужість