Роман Баклажов — голова благодійного фонду спільноти цивільних полонених «11 листопада», волонтер, підприємець, херсонець. У липні 2022 року його забрали з дому російські військові. Він провів у полоні 51 добу. Після звільнення переїхав до Одеси, відновив меблеву справу і почав допомагати іншим колишнім цивільним полоненим.
В інтерв’ю «Море Людей» Роман розповідає про пережите в катівнях окупантів, як вижив після тортур струмом і психологічного тиску, як вперше побачив сина після 51 доби ізоляції — і чому найбільше боявся не болю, а забуття.
За свою проукраїнську позицію, за те, що я був у Правому секторі в 2014 році півтора місяця, я потрапив у полон до росіян.
6 липня 2022 року росіяни прийшли до нього додому. Знайшли подяку від благодійного фонду, чохол від телефона із зображенням Катерини Гандзюк та червоно-чорний прапорець.
«Сказали: “Все, збирайся, поїхали побалакаємо”».
Роман пройшов через цикл фільтрації, як це називали окупанти — «денацифікації». Його били, катували струмом, тримали в ізоляторі тимчасового тримання в умовах психологічного та фізичного терору.
«Вони казали: “Ти нацист, фашист. Признавайся”. Я кажу: “Який я нацист, фашист? У нас фашизм заборонений”. А вони у відповідь: “Ти мені брешеш”, — і б’ють струмом».
Роман згадує прилади для тортур — електрошокер, зроблений на базі польового телефона. Під час катувань електроди чіпляли на мізинець та вуха — це викликало сильний біль і впливало на серце.
«Найстрашніше в полоні, я боявся, що мене триматимуть довго, і дитина просто мене забуде».
Звільнили Романа на 51-шу добу.
«Просто відчинились двері: “Баклажов з речами — на вихід”. Наділи шапку, вивели. Питають: “К адміністрації претензії є?” Я: “Ну звісно, ні” — і пішов додому».
Він повернувся до волонтерського гуманітарного центру, який команда створила ще на початку окупації, а звідти — до рідного дому.
«Дружина відчиняє, а я тут з розами стою, весь зелений, зарослий, з пазурами, як у вовкулаки. Всі ридають. Я заходжу, дитина купається. Кажу: “Святик, Святик”, а він боїться, дружина пояснює “це тато”».
Після того, як в окупованому Херсоні росіяни оголосили фейковий референдум, Роман з родиною вирішив виїжджати. За участь у Правому секторі в РФ його могли засудити на строк до семи років — організацію там визнано «терористичною».
Повернення до справи життя
До війни Роман мав меблевий бізнес — «Меблі від пана Романа». Після переїзду до Одеси він його відновив. Робота стала для нього способом психічної реабілітації.
«Це допомагає морально відволіктись. Тут треба знати купу припусків, допусків, фурнітури, кольорів. Треба бути і дизайнером, і конструктором, і технологом».
Основні замовлення — вбудовані кухні й шафи-купе. Спершу замовляли переважно переселенці з Херсонщини, а далі спрацювало «сарафанне радіо».
Волонтерство — як стиль життя
Ще з 2014 року Роман займається волонтерством. Після деокупації Херсона допомагав з гуманітаркою, тепер — переважно з доставкою тактичної медицини. Усе передає військовим шпиталям. На лінії фронту, особливо в Херсоні, росія обстрілює цивільних, щоб створити враження, ніби за окупації «було краще».
«Вони стріляють по всіх — по велосипедистах, по бабцях із кульками. Їхня мета, ми так розуміємо, — показати, що от при окупації нас не обстрілювали, а зараз вас обстрілюють. Що при окупації було спокійніше».
Допомога цивільним полоненим
Після переїзду до Одеси Роман зрозумів, що немає жодної організації, яка б підтримувала саме цивільних полонених. Так народилася спільнота «11 листопада».
«Я поспілкувався з друзями, які також пройшли полон, і ми вирішили: треба чимось займатися. Відповідальність взяв на себе — зв’язувався з фондами, домовлявся про реабілітацію, психологічну підтримку».
Зараз у спільноті — 157 людей. Роман каже, що спершу сам шукав таких, як він, а тепер люди самі знаходять одне одного і доєднуються.
Основна потреба зараз — отримання офіційного статусу особи, незаконно позбавленої волі. Це рішення ухвалює комісія при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
«Раз на три місяці вона збирається — і там 18 людей вирішують: був ти в полоні чи не був. Ті люди, які були по три, по чотири місяці, по п’ять місяців — чомусь ця комісія каже, що мало доказів, і ви не були в полоні. Це дуже людей вкурвлює: ти був у полоні, тебе катували, чіпляли ток до статевих органів, знущалися — і якісь люди, які не були навіть в окупації, вирішують, був ти в полоні чи не був».
Пам’ять
На згадку про пережите Роман залишив собі пачку печива з російського пайка — полоненим його давали на свята.
«Вони давали полоненим їх на великі свята, і хлопці тримали, щоб з’їсти тоді, коли вже зовсім нічого не буде. Я взяв на згадку — коли ми зробимо музей, воно буде там».
Якщо ви або ваші знайомі постраждали від незаконного утримання, звертайтесь до організації «11 листопада» для отримання психологічної та юридичної допомоги.
Матеріал створено за підтримки фонду European Endowment for Democracy (EED).
Повне інтерв’ю з волонтером Романом Баклажовим дивіться на Ютуб-каналі «Море людей».
Читати також: Їжа як акт любові: як подружжя з Одеси щодня годує сотні людей безплатно