Командир розвідувального відділення 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Кузнецов. Фото: Море Людей
Командир розвідувального відділення 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Кузнецов. Фото: Море Людей
Морський піхотинець Сергій Кузнецов потрапив у російський полон після двох невдалих спроб прориву з оточеного Маріуполя у квітні 2022 року. Майже чотири роки він провів у СІЗО в Костромській області — в умовах постійного насильства, ізоляції та принижень.
Це історія про бойові дні в Маріуполі, втрати, життя в полоні та момент повернення додому.
36-та бригада морської піхоти: початок повномасштабної війни
Сергій Кузнецов — військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти. Він пішов служити ще у 2016 році. Повномасштабне вторгнення застав у Маріуполі, де його частина виконувала бойове завдання.
«Я командир розвідувального відділення. В мене було моє відділення, група хлопців, з якими ми разом працювали постійно, дуже класні. Я завжди пишаюсь тим, що мені довелося з такими хлопцями служити», — каже Сергій.
На жаль, один із побратимів, Євгеній Галушка, загинув від кулі снайпера у Маріуполі. Це було в останні дні, перед тим, як захисників витіснили до заводів — «Ілліча», «Азовмашу» та «Азовсталі».
У групі Сергія також був його рідний брат. Нині він знаходиться в російському полоні.
Дві спроби прориву з оточеного Маріуполя
Група Сергія брала участь у двох спробах прориву з оточеного Маріуполя у квітні 2022 року. Перша спроба, з 9 на 10 квітня, завершилася невдало: російські війська помітили колону, і почався масовий артобстріл. Було багато загиблих Друга спроба, з 11 на 12 квітня, теж не принесла успіху — командування частини наказало виходити у полон.
«Коли сказали, що ми йдемо в полон, я ще не міг навіть усвідомити те, що це все відбулося. Єдине, що було плюсом, це те, що поки там домовлялися з росіянами стосовно умов виходу, у мене була можливість зв’язатися з рідними, попередити їх, що я живий, здоровий, що трапилася така ситуація», — згадує Сергій.
СІЗО-2 в Костромській області: тортури й знущання
Полон тривав майже чотири роки. Сергій потрапив до СІЗО в Костромській області, де щодня піддавали фізичному насильству: примусове відтискання, присідання, побиття кийками та шокерами, суворий контроль за рухом і комунікацію.
«Перші два роки були найтяжчими, тому що день починався з перевірки. Могли, наприклад, давати нам якісь фізичні навантаження. Тобто ми там робили відтискання або присідання. І в процесі цього всього також до нас застосовувалася фізична сила, електрошокери, гумові кийки, дерев’яні молотки, киянки. Також нацьковували собак. Ми були там в ролі боксерських руш, так сказати. Вони на нас відточували навички. І в такому режимі кожен день», — згадує воїн.
Українські захисники перебували у постійній ізоляції. Їм взагалі не дозволяли спілкуватися.
«Весь термін перебування в полоні ми спілкувалися пошепки, ніяких зайвих рухів. Пізніше дали дозвіл, і ми могли там сидіти, але все робилось по команді: в туалет по команді, прийом їжі також по команді. Ніяких зайвих рух не мало бути взагалі. Тобто ти став в якусь там певну позицію і стоїш. Щось зробив не так — просто відкриваються двері в камеру, вас вводять, і з вами проводять так звану виховану бесіду. Дивувало те, що вони [тюремники] від цього отримували задоволення», — розповів Сергій.
Попри жахливі умови, захисника підтримувала думка про рідних, які чекають його вдома.
«Це було найбільшим таким мотивуючим фактором, тому я завжди говорив: хлопці, у нас є сім’я, яка нас чекає. І заради цього ми маємо вижити.», — каже воїн.
Повернення в Україну: спогади Сергія Кузнецова
Повернення в Україну стало для Сергія потужним емоційним моментом.
«Перше, на що я звернув увагу, коли спустився з літака, була зелена трава. Це було таким непередаваним враженням. Тому що до цього ти крім цих бетонних стін… і максимум, яка була можливість — подивитися через маленьке віконечко. Але також за постійно сварили й били. Коли ти бачиш вже без цих ґрат, без цього всього, природу, траву, ти можеш її, не знаю, торкнутися, пощупати — це класно», — ділиться боєць.
Перетнувши кордон, звільнені з полону воїни поїхали в Україну. Сергій згадує, що від самого кордону до Чернігова, куди вони їхали, люди стояли вздовж дороги з кульками, з прапорами.
«Поки ми їхали до госпіталю, по всій дорозі нас зустрічали українці. Це було дуже круто, хлопці плакали навіть від того, що дуже помпезно зустріли. Всі були шоковані, всі були на таких емоціях. Це було просто круто», — каже воїн.
Сергій переконаний, що треба цінувати те, що ми маємо, свою державу.
«Це круто, що наша держава вистояла, що наш народ себе показав. Наші хлопці класно роблять свою роботу. І я дуже пишаюсь тим, що ми це змогли. І це треба усвідомлювати. Усвідомлювати те, що все залежить тільки від нас, що треба цінувати свою країну, треба боротися далі, жити й триматись. І все буде добре», — вважає захисник.
Читати також: Як бойові медики «Азову» працюють під вогнем: історія Аїра
Kaif: історія одесита В’ячеслава Кащенка, який жив і воював на повну
Читати також: Як відстояли українську Одесу: історія захисника Ігоря Бєю