Нестор Махно. Фото з відкритих джерел
Нестор Махно. Фото з відкритих джерел
Український політичний та військовий діяч. Командувач Революційної повстанської армії України (махновців), керівник селянського повстанського руху 1918–1921 років, анархо-комуніст і тактик ведення партизанської війни. Його постать є однією з найсуперечливіших в історії Української революції: він став символом селянського опору, боровся за визволення українського народу. Водночас Махно відстоював ідеї анархо-комунізму та відкидав ідею централізованої національної держави.
Він народився в Гуляйполі (Запорізька область) у багатодітній селянській родині. Рано втратив батька, можливо, тому з дитинства працював у наймах. Нестор не отримав навіть повної початкової освіти. Багато істориків сходяться на думці, що саме дитинство суттєво вплинуло на його подальший шлях і визначило характер.
У нього була пристрасть до театральних вистав. Саме там він познайомився з членами гуляйпільської групи анархістів.
«Коли він ознайомився з азами анархізму, то це, напевно, відповідало його світогляду. Хлопці були жваві, одразу запропонували рішучі дії, на межі з терором. Напевно, це відповідало характеру молодого Нестора. У розпал першої російської революції 1905–1907 років відбулися перші експропріації. На жаль, ці ‘екси’ інколи супроводжувалися вбивствами. Але хлопці не розкаювалися — вони вважали, що це політичний терор, що вони вбивали пособників режиму», — розповів «Радіо Свобода» історик Дмитро Архірейський.
Засновник РПАУ: як усе почалося
Політичне формування відбулося дещо пізніше — у в’язниці, ймовірно, найбільше під час перебування у московській «Бутирці». Там, як пояснює історик, Махно познайомився з непересічними представниками революційного табору: есерами, більшовиками та анархістами. Також почав багато читати художню і політичну літературу.
З ув’язнення його було звільнено в березні 1917 Лютневою революцією. Після цього він повернувся в Гуляйполе. Там розгорнув активну політичну діяльність і очолив кілька революційних організацій, навіть став головою повітової Ради. Перебуваючи на посаді, підписав декрет про конфіскацію поміщицької землі та поділ її між селянами. Згодом відмовився від головування, брав участь у конференціях анархістів у Саратові та Москві, а також отримував повідомлення від лідерів більшовиків: Леніна, Свердлова, Троцького тощо.
Махно і УНР: що пішло не так
Восени 1918 року Махно організував невеликий повстанський загін, що почав боротьбу проти влади гетьмана Павла Скоропадського, поміщиків та австро-німецьких військ. Вже у 1919 році його штабом був підписаний договір про входження загонів до складу червоної Задніпровської дивізії. Однак повстанці не визнавали принципів воєнного комунізму — з ініціативи Троцького було ухвалено рішення про ліквідацію махновщини.
Того ж року Махно оголосив про створення Революційної повстанської армії України (махновців, або РПАУ). Вони спрямували більшу частину зусиль на боротьбу з денікінцями. У той час командувач навіть уклав короткотривалий союз з Армією Української Народної Республіки задля цього.
«Ставлення Махна до УНР було неоднозначне і можна відстежити певну еволюцію. Спочатку це були ворожі відносини. Десь Махно піддавався й більшовицькій пропаганді, а десь у нього були претензії до Центральної Ради. Тому що саме Центральна Рада уклала Брестський мир з кайзерівською Німеччиною, монархічною державою, яка прийшла сюди нібито як союзник Української Народної Республіки, але широкі верстви населення сприймали німців та австрійців як окупантів. Від австрійців постраждала родина Махна, один з братів був розстріляний. Дуже багато односельчан, земляків Махна також постраждали, по суті, від окупантів. Дуже довго Махно притирався до патріотів незалежної української держави. На партизанському рівні він співпрацював з багатьма пропетлюрівськими отаманами, але чомусь не сприймав самого Петлюру, дуже критично до нього ставився. Просто Махно як анархіст не сприймав формат держави», — зауважує Дмитро Архірейський.
У 1920 році червоні знову використали махновців у війні з армією Врангеля. Кіннота здійснювала рейди в тили, брала участь у форсуванні Сиваша, зламі оборони Перекопу та Юшуні. Однак після взяття контролю над Кримом Червона армія знову розгорнула кампанію зі знищення повстанців. Махно тоді виїхав до Франції й останні свої роки прожив у Парижі (помер у 1934 році).
Махновці: чого ви могли не знати
- Махновці за національним складом були на 90% українцями, хоча верхівка руху використовувала російську мову;
- 20 вересня 1919 року у Жмеринці уклали угоду про об’єднання петлюрівського та махновського рухів. Зі сторони Махна її не розірвали навіть попри військово-політичні обставини;
- Нестора Махна часто називають «батько». Вважається, що обставини, за яких за ним закріпилося це своєрідне звання, описав начальник штабу махновців Віктор Білаш: «… Нас було тридцять шість чоловік, знаходячись в центрі лісу, ми не знали, як вийти з кільця в поле. Що робити? Залишатися тут, чи понадіятись на прорив? Ми вагалися. Щусь, був прихильником померти в лісі, занепав духом. Протилежність йому був Махно. Він виступив з промовою і закликав щусевців піти за гуляйполійцями, які були прихильниками прориву. Щусевці піддалися його впливу і заявили: – відтепер будь нашим батьком, веди, куди знаєш. І Махно почав готувати прорив …».
- Коли Махно жив у Парижі, він підтримував контакт із Самуїлом Шварцбардом, який убив Симона Петлюру.