Пам’ять про Голокост — не лише про минуле: як рф руйнує меморіали в Україні

27 січня — день, коли світ згадує жертв Голокосту. Саме цього дня у 1945 році війська Першого Українського фронту звільнили Аушвіц-Біркенау — один із найбільших нацистських таборів знищення.

Через нацистську політику загинули близько 6 млн євреїв, з них приблизно 1.5 мільйона — з території сучасної України. Ця пам’ять — не лише про минуле. Вона болісно перегукується з теперішнім, коли місця масових убивств знову опиняються під ударами, а люди, які пережили нацистський геноцид, стають жертвами війни, розв’язаної росією. 

27 січня: День пам’яті жертв Голокосту

27 січня 1945 року війська Першого Українського фронту звільнили Аушвіц-Біркенау — один із найбільших нацистських таборів знищення. Саме звільнення Аушвіца стало знаком припинення Голокосту.

«Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…», — таке формулювання закріплене в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2005 року, якою було встановлено цю пам’ятну дату.

У роки Другої світової війни нацистська політика геноциду призвела до загибелі близько 6 мільйонів євреїв. Приблизно 1.5 мільйона з них походили з території сучасної України.

«На жаль, на території України нацисти знищили близько чверті всіх єврейських жертв Голокосту — приблизно 1.5 мільйона з понад 6 мільйонів убитих. Водночас саме в Україні був значний опір нацизму й масове рятування євреїв: країна посідає одне з провідних місць у світі за їх кількістю», — розповів УНІАН керівник Центру прав людини та меморіалізації війни Антон Дробович.

Виокремити більш чи менш постраждалі регіони, за його словами, складно. Найбільших втрат зазнали населені пункти, де єврейська громада традиційно становила значну частину населення. 

«Масові вбивства й гетто існували всюди, де мешкали єврейські громади — від Маріуполя, Харкова й Одеси до Києва, Вінниці та сотень менших міст і селищ. Євреї жили практично по всій території України, тож майже кожна громада має власну трагічну сторінку Голокосту», — пояснив Дробович.

Бабин Яр, Дробицький Яр: атаки рф

Протягом останніх років ключові місця пам’яті Голокосту в Україні стали мішенями російської агресії.

• Бабин Яр — 1 березня 2022 року, через понад 80 років після нацистських масових розстрілів і спалення тіл з метою приховати злочини, світ знову побачив обгорілі тіла в Бабиному Яру — цього разу внаслідок російського ракетного удару. У 2025 році внаслідок атаки рф була пошкоджена Алея Праведників у Бабиному Яру. Загалом меморіальний комплекс тричі зазнав ударів ворога.

x

• Дробицький Яр у Харкові — місце масових розстрілів цивільного, передусім єврейського, населення в роки Другої світової війни. Тут поховано, за різними оцінками, від 14 до 20 тисяч жертв. Меморіал, відкритий у 2002 році, у 2022-му зазнав обстрілу: російські снаряди влучили в центральний монумент — менору.

x

Історія Ельвіри Борц

Люди, які пережили Голокост і нацистські табори смерті, після повномасштабного вторгнення росії в Україну знову стали жертвами рашизму.

Один з прикладів — історія Ельвіри Борц. Вона пережила Голокост і Другу світову війну, а навесні 2022 року опинилася у блокадному Маріуполі. Разом із чоловіком, 94-річним Миколою Петровим, вона понад місяць жила під безперервними обстрілами. Евакуюватися до Києва вдалося лише завдяки волонтерам.

x

День евакуації жінка називає своїм другим днем народження.

Ванда Об’єдкова: загибель у Маріуполі

Ельвіра Борц змогла пережити російську облогу Маріуполя, переховуючись у підвалі. Її подруга дитинства Ванда Об’єдкова — ні. 

x

У 1940-х нацисти розстріляли родину Ванди разом з тисячами євреїв Маріуполя. Тоді вона врятувалася, ховаючись у підвалах до визволення міста. Через 81 рік Ванда померла в тому самому Маріуполі, знову рятуючись від війни — вже російської. Поховали її поспіхом, без обряду, в одному з міських парків.

Пам’ять про Голокост — це не лише про минуле, а про відповідальність сьогодення: бачити, називати й зупиняти злочини, доки вони знову не стають історією.

Матеріал підготувала Поліна Ящук (студентська практика)