У 2024 році Наталя Черкас відкрила в Одесі книгарню-кав’ярню «Паперове життя». У 23 роки вона подалася на державний грант, прагнучи створити місце, де люди могли б відпочити душею та знайти спокій у книжках. Їй довелося самостійно пройти всі етапи запуску: від ремонту до налагодження бізнесу. Втім, через кілька місяців після відкриття Наталя дізналася про важкий діагноз — лімфома Годжкіна III стадії.
Ця історія — не лише про бізнес, а й про боротьбу, силу духу та спільноту, яка формується навколо улюбленої справи. Як маленька книгарня-кав’ярня стала місцем тепла для людей і допомогла її засновниці пережити найважчий період у житті — читайте у нашому матеріалі.
Місце, де книги зустрічаються з людьми
Книгарня-кав’ярня для Наталі Черкас — це не просто бізнес, а втілення її дитячих спогадів про затишок бібліотеки:
«Просто уявіть: вам 23, ви жінка і відкриваєте книгарню-кав’ярню в Одесі. Я виросла в бібліотеці, і це була не просто бібліотека — це була перероблена трикімнатна квартира. Там завжди було тепло, атмосферно і душевно. Ці основні риси я закладала у свій простір. Він не суперновий, не вишуканий і взагалі не сучасний. Але кожен, хто тут залишається хоча б трохи посидіти, обов’язково на виході скаже, що тут дуже затишно. Для мене важливо», — розповідає Наталя.
Від ідеї до реалізації
Отримання гранту стало для Наталі поштовхом до дії, але шлях до відкриття закладу був сповнений викликів:
«Я дізналася про гранти від держави і вирішила податися, щоб зрозуміти, чи потрібно це місту взагалі. Від оренди приміщення до закупівлі обладнання — на кожному етапі доводилося стикатися з нерозумінням людей: що це таке, чому ми повинні з вами співпрацювати, на якій основі тощо. Постійно доводилося пояснювати дорослим чоловікам, що таке книгарня-кав’ярня, як поєднати каву, книги й розмови в одному місці, і чому це має приносити прибуток. Бо вони, в першу чергу, рахували гроші. Декілька разів мене навіть довели до сліз — дуже агресивні люди», — пригадує вона.
Популяризація книжок була однією з основних цілей закладу:
«Робили все самі: ремонт, фарбували, шпаклювали. Це приміщення віддзеркалює моє внутрішнє бачення. Ми збираємо книги для військових, які проходять реабілітацію в Одесі. Дуже часто люди приносять їх, і щомісяця ми здаємо близько 30 книг. Мене це дуже тішить. Також у нас проходять книжкові обміни, ті книги, що залишаються, ми продаємо за донат. Потім допомагаємо закривати якісь маленькі локальні збори», — ділиться Наталя.
Боротьба за життя
Через три місяці після відкриття закладу дівчина дізналася про свій діагноз.
«Я хворіла й думала, що в мене запалення легенів. Але аналізи показали лімфому Годжкіна. Лікар сказав: ‘Це найкраща хвороба серед усіх можливих’. Мене це розсмішило, але він гарантував 80% ймовірність одужання. На той момент я не розуміла, як жити далі»
Хімієтерапія виявилася надзвичайно складним випробуванням.
«Я з посмішкою пішла на першу процедуру, не розуміючи, що мене чекає. Було 12 сеансів. Морально важко дивитися на себе в дзеркало й бачити зміни. Але підтримка рідних та спогади про улюблену кав’ярню давали сили»
Життя після хвороби
Після одужання Наталя ще більше цінує життя і мріє про розвиток своєї справи:
«Тепер час усе надолужити, якось реабілітуватися і рухатися далі. Я відчуваю, наскільки це мене змінило. Я надаю більше значення сьогоднішньому дню, реаліям, друзям, рідним. Не знаю, яким буде завтрашній день: чи прийдуть сюди люди, чи ні, чи спрацює реклама, чи сподобаюся я комусь, або навіть чи сподобається моя кава. Але я роблю те, що люблю», — підсумовує Наталя.
Матеріал створено за підтримки фонду European Endowment for Democracy (EED)
Повне інтерв’ю з власницею книгарні-кав’ярні «Паперове життя» Наталею Черкас дивіться на Ютуб-каналі «Море людей».
Читати також: Інженерна перемога: як «Технарі» модернізують українську ППО