Печерні будинки Одеси — унікальна пам’ятка, яка руйнується: що варто про них знати

Скеляні оселі — місце, де запорожці і їх нащадки не тільки жили, а й видобували каміння, з якого побудована майже вся стара Одеса. Це унікальні українські мазанки, які, на жаль, зникають. Про те, як каменярі облаштовували побут, працювали, як потрапляли у катакомби і багато інших цікавих фактів — читайте у матеріалі «Моря людей».

Кам’яні житла на Шкодовій горі: як з’явилися

Печерні будинки розташовані на Шкодовій горі в Одесі. Це були житла каменярів — часто нащадків українських запорожців, селян. Численні виходи пиляного вапняку забезпечили козаків та їхніх нащадків роботою — добуту породу тоді використовували для спорудження будинків в Одесі. У таких оселях люди не тільки жили, а і працювали — у більшості є виходи в одеські катакомби.

Будинки буквально врізали в скелю. Нижні шари — це і є те саме «пильне каміння», яке видобували. Таку назву воно отримало через те, що його не ламали, а саме пиляли — спеціальними англійськими пилками.

«Типові українські печерні житла, бо вони побілені. Тут, до речі дуже багато шарів цієї самої побілки. Тобто багато десятиліть білили жінки щороку, хоча це не треба для скелі, але вони білили цю скелю — як українську мазанку», — розповів доктор історичних наук Тарас Гончарук.

Всередині помешкання були розділені на кімнати — як у звичайних будинках. Особливість у тому, що зовнішня стіна була лише одна — та що виводила на подвір’я. Інша частина розміщувалася в скелі.Будинки обладнували печами (димар виводили на верхнє плато), а пізніше — навіть електрикою. Цікаво, що такі житла були сухі, а ще там цілий рік трималася стала температура — орієнтовно +15°C. Все завдяки товстій зовнішній стіні, яка могла сягати близько метра завтовшки. Тобто влітку там було прохолодно, а взимку доволі тепло, тож у надміру опалювати житло не доводилося. 

Також у оселях часто облаштовували ясла для худоби. Поруч з будинком облаштовували криниці та терасові городи.

Печерні будинки Одеси: чому зникають

За радянських часів людей почали виселяти зі скеляних осель — найбільше після Другої світової війни. Це призвело до їх поступової руйнації.   

«Після виселення, звичайно, ці будинки, які до того були вже частково аварійними, почали завалюватися ще більше. Зараз, на жаль, ці приміщення — тут їх було десятки, вони в жахливому стані. Хоча це загалом унікальні пам’ятки народної архітектури, не завадило б хоча б деякі з них зберегти. Зараз, на жаль, це притулок для безхатченків і місце, де просто скидають сміття. Звичайно, вони потребують захисту держави, бо реально вони руйнуються буквально на очах», — каже Тарас Гончарук.