Сергій Куз — полковник, начальник факультету підготовки десантно-штурмових військ та морської піхоти Військової академії в Одесі. Він пройшов шлях від боїв під Слов’янськом у 2014-му до формування 126-ї бригади ТрО після повномасштабного вторгнення.
Зараз Куз навчає майбутніх офіцерів і не втрачає відчуття відповідальності: кожне спілкування з курсантами для нього — ніби останнє.
«Мій бойовий досвід почався наприкінці лютого 2014-го. Тоді я був командиром батальйону, у складі батальйонно-тактичної групи отримали завдання вийти в район Слов’янська. Там ми виконували перші бойові завдання. Потім — напрямок Ізварине, перший рейд, обстріл у районі Зеленопілля. Саме там ми вперше потрапили під вогонь “Градів” з території Російської Федерації», — згадує офіцер.
З 2019 року Куз очолює факультет підготовки спеціалістів десантно-штурмових військ та морської піхоти. Саме власний бойовий досвід, каже він, став основою для того, як і чому навчає курсантів:
«Я передаю їм і хвилювання, і відчуття, які пережив сам. Всі ті складності, помилки, рішення, які колись довелося приймати, — усе це важливо, бо саме переданий досвід може зберегти їм життя».
Найважчим для нього залишаються втрати.
«До цього звикнути неможливо. Тому я використовую кожну хвилину спілкування з курсантами. Усвідомлюю: це може бути остання розмова. Він випуститься — і, можливо, більше не буде можливості з ним говорити. І він може загинути».
Полковник пригадує події 2014-го, коли один з його розвідників, напередодні бойового виходу, раптом почав ділитися особистим: розповідав, що не вірить у Бога, але щойно одружився, має плани на майбутнє. Вже наступного дня цей військовий потрапив під обстріл.
«Я переміщувався між БТРами, повернув голову — і побачив пряме влучання. Він впав з БТР, це був той самий розвідник. Ми організували евакуацію. Він вижив, вклалися в “золоту годину”. Але цей кадр — оте спілкування напередодні — я памʼятаю досі».
Такі випадки полковник називає ключовими у власному підході до підготовки:
«Були випадки, коли вранці прокидаєшся, бачиш, що вночі дзвонив курсант. А через годину дізнаєшся — загинув. І думаєш: може, хотів щось сказати… Але ти не встиг. Тому для мене важливо не втрачати жодної миті».
У 2022 році, вже після початку повномасштабного вторгнення, Куз разом з курсантами зустрічав бойові дії під Миколаєвом. А згодом отримав завдання повернутися в Одесу й розпочати формування нової 126-ї окремої бригади територіальної оборони.
«Ми максимально швидко приступили до формування. Уже в найкоротші терміни підрозділи бригади виконували завдання на херсонському напрямку. Це потужний досвід. І зараз я пишаюсь тим, що бригада входить до складу 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ».
Куз говорить, що головна його мотивація — це нація.
«Я живу і даю націю. Те, що я дихаю, ходжу вулицями України, — завдяки їй. І маю робити все, щоб вона була сильною. Від мене залежить, як буде підготовлений курсант. Я відповідаю за його життя. Ми обговорюємо книжки, аналізуємо події, постійно комунікуємо з випускниками, щоб коригувати програму. Ми не можемо дозволити собі помилки».
Мотиваційне гасло факультету — «вести, боротися, перемагати».
«Вести за собою підлеглих, спільноту, вести до мети. Боротися — з ворогом і з собою, коли важко. І перемагати. Це те, чим ми живемо».
У порівнянні з ворогом, каже він, різниця колосальна:
«Їх навчають помирати. Їм дають інструкції для самогубства. У нас — цінність людського життя. У нас хлопці після полону повертаються до строю. Відновлюються. І йдуть знову виконувати бойові завдання. Це і є наша різниця. І наша сила».
Матеріал створено за підтримки фонду European Endowment for Democracy (EED)
Повне інтерв’ю з полковником Сергієм Кузом дивіться на Ютуб-каналі «Море людей».
Читати також: «Фізичний біль минає. Найважче — це крики поранених»: історія рятувальника Андрія Скрипки