Сержант ДПСУ Олексій з позивним «Яструб». Фото: Море людей
Сержант ДПСУ Олексій з позивним «Яструб». Фото: Море людей
Олексій вчився на зубного техніка, але повномасштабне вторгнення рф змінило його життя. У складі ДПСУ він тримав оборону на Харківщині — пліч-о-пліч із побратимами протистояв переважаючим силам ворога. Коли стало зрозуміло, що росіяни беруть позицію в кільце, Олексій – поранений – повз до суміжного підрозділу по допомогу.
Історія незламного воїна, який попри все не боїться мріяти і йде до своєї мети — у матеріалі «Моря людей».
Оборона Харківщини: спогади воїна ДПСУ
До великої війни Олексій (позивний «Яструб») вчився в Одесі на зубного техніка. Коли рф повномасштабно вдерлася в Україну, він не зміг стояти осторонь. Хлопець підписав контракт з Державною прикордонною службою.
Під час служби обороняв позиції на Харківщині. Одного разу йому з чотирма побратимами довелося протистояти восьми штурмовим групам ворога: без зв’язку, під постійним вогнем.
«Це була Борова, Харківський напрямок. Коли ми штурмували посадку, ми повинні були стримувати ворога, щоб він не пройшов через нашу позицію. Бій здійснювався з моїм командуванням, тому що ворог наступав з мого флангу. Це була ніч, і я почув, що до нас йде ДРГ, і цю ДРГ я зняв. Як тільки я її зняв, то хлопці вже поставали по флангах, і ми почали бій. Коли на нас почався штурм, ми тримали оборону — три доби пройшло», — згадує прикордонник.
Поки йшов бій, по українських воїнах прилетіло FPV-дроном: їх було п’ятеро — усі отримали поранення.
«У мене тоді ліва нога і ліва рука [були поранені], у моїх побратимів теж: у когось права рука, у когось поранення хребта, у когось стегна — у всіх по-різному. Та ми почали опір далі. Ніхто навіть не думав здаватися, тому що ми розуміли, що якщо ми потрапимо в полон, то, звісно ж, нас ніхто не пошкодує», — розповів Олексій.
Бій під Боровою: як воїнам ДПСУ вдалося вийти з позицій
У прикордонників закінчувалися боєприпаси, пораненим воїнам було дуже важко стримувати бій. «Яструб» вирішив спробувати дістатися до бійців «Азову» — їхні позиції були за 300 метрів. Цю відстань йому довелося повзти: під танковим, мінометним та артилерійським обстрілами. Однак іншого виходу не було — росіяни почали брати позиції українських воїнів у кільце.
«Ти згадуєш всі свої приємні спогади: з друзями, з близькими, що в тебе було в житті, самі приємні спогади. І самі ці моменти дали мені мотивацію, що треба вставати та дати відпір цим оркам і треба жити, насамперед жити», — каже військовий.
Йому таки вдалося дістатися до «азовців» — там Олексію надали медичну допомогу та відправили підтримку на позиції прикордонників.
«Коли йшов наступ, то одному із моїх побратимів в голову від снайперки прилетіло, другому дуже сильно поранило… у нього повністю відняло тулуб. Я йому хотів надати допомогу, але цей прикордонник сказав, що його не треба рятувати — він хоче померти на полі бою, як справжній герой. Провина в мене дуже велика була, що я не зміг врятувати свого побратима, свого друга, свого товариша. Мене вчили, що насамперед треба надати допомогу своєму близькому товаришу. Це дуже великий біль. Це залишиться зі мною назавжди», — каже «Яструб».
Реабілітація, футбол і мрії: історія Олексія
Після поранення Олексій пройшов реабілітацію. Йому довелося заново вчився ходити.
«Ліва нога, права нога, плече і голова, осколкове потрапило в ліве око. Двох пальців немає на правій нозі. В мене ще 48 осколків, які вони [лікарі] не можуть витягнути. Дали мені два вибори: або вони ампутують мені ногу, або я вже ходжу з осколками. Я не хотів втратити ногу, я в себе вірив. Я вірив, що зможу встати, що зможу ходити, що в мене ще все в попереду. Тому я відмовився», — згадує прикордонник.
За словами Олексія, навіть просто приймати душ було мукою — перший час дуже кололи осколки. Щодня через біль він змушував себе вставати, робити буденні процедури, потроху ходити.
«Більше всього мені допомогла моя дівчина, яка, не дивлячись на поранення, вірила в мене. Вона підняла мені дух сильного воїна. Вона зробила з мене як нового хлопця. Я вдячний їй, що вона мене підняла на ноги. Тому що були нервові зриви, було дуже запаморочення в голові, були дуже погані сни: з побратимами, з пораненням. Але дівчина казала, що все це пройде, що життя не минуло і треба жити далі», — каже захисник.
До поранення Олексій дуже любив грати у футбол, баскетбол, волейбол. Він мріє, що ще зможе зіграти у футбол, як раніше. Також його велика мета — це сім’я, дім та діти: «Я дуже хочу завести сім’ю. Це моя перша ціль, це моя мрія, і я знаю, що я до неї дійду».