В’ячеслав Шуляков покинув рідний дім на Харківщині з початком повномасштабного вторгнення та переїхав до Одеси. Тут 23-річний хлопець долучився до лав Державної служби з надзвичайних ситуацій. Сьогодні він — сержант служби цивільного захисту та рятувальник рятувального відділення.
В інтерв’ю для «Моря людей» В’ячеслав розповідає про виклики на службі, втрату побратима та про те, як робота стала сенсом його життя.
Я побачив відео, як гасять пожежу від першої особи, і в мене загорілося бажання стати пожежним
В’ячеслав згадує, що ще в дитинстві захоплювався роботою пожежників, а тепер сам став частиною команди героїв, які щодня рятують життя:
«Побачив відео, як гасять пожежу від першої особи — і в мене загорілося бажання стати пожежним. Це як сенс життя. Служу вже два роки, але перед тим, як стати рятувальником, я навчався в університеті. Я не був курсантом — був звичайним студентом. Навчався в Харківському національному університеті цивільного захисту»
Він додає, що працювати у стані адреналіну для нього комфортніше, ніж у тиші.
Війна стерла минуле
Повномасштабне вторгнення застало В’ячеслава в місті Дергачі на Харківщині. Він згадує, як місто швидко спорожніло, а спогади про минуле життя поступово зникли:
«Дуже багато людей повиїжджало, і місто стало зовсім пустим. Після повномасштабного вторгнення в мене минуле життя, спокійне, мирне — воно стерлося з пам’яті. Я не можу згадати приємні моменти, ніби їх просто не було»
Найважче у роботі
Робота рятувальника — це постійний виклик як фізично, так і морально. В’ячеслав розповідає, що найважчі моменти — це бачити наслідки обстрілів і пожеж:
«Немає таких людей, які можуть фізично витримати прям усе, що завгодно та працювати 24/7. Психологічно важко коли приїжджаєш на пожежу і бачиш людей, які в паніці бігають, плачуть, кличуть своїх знайомих, родичів, які, можливо, знаходяться під завалами. Аж кров стигне. Намагаюся зберігати холодний розум і ні про що не думати, тому що потрібно виконувати завдання — бігом розгрібати завали, діставати людей, гасити пожежу»
Втрата побратима
Однією з найважчих подій для В’ячеслава стала загибель командира відділення під час гасіння пожежі на вулиці Канатній:
«Горів четвертий поверх, було сильне задимлення. Хлопець, командир відділення, в апараті піднявся сходами, але загубився через нульову видимість і закінчення повітря в балоні. Поки ми знайшли його і витягли — було вже пізно»
Ця подія назавжди залишила слід у пам’яті В’ячеслава:
«До такого не звикнеш. Це залишається в голові, і нічого ти з цим не зробиш»
Плани на майбутнє
В’ячеслав мріє повернутися до рідного міста після закінчення війни:
«Хочеться, звісно, після закінчення війни поїхати в рідне місто, зустрітися зі всіма своїми родичами, які залишилися в Харківській області. Зустрітися також із друзями — з тими, хто проходить службу в лавах ЗСУ. Багато чого хочеться, але нема можливості. Після війни планую продовжити службу в ДСНС, але вже як офіцер — це стало сенсом мого життя»
Матеріал створено за підтримки фонду European Endowment for Democracy (EED)
Повне інтерв’ю з рятувальником В’ячеслав Шуляковим дивіться на Ютуб-каналі «Море людей».
Читати також: Від IT до пілота аеророзвідки — шлях Вʼячеслава Кащенка на фронт