Червень — перший місяць літа, канікул і відпочинку. Але окрім цього, це також місяць гордості, або як його ще називають — місяць Прайду. Саме в червні представники ЛГБТІК+ спільноти відзначають свободу і гордість бути тими, хто вони є. Аби підтримати представників спільноти, ми підготували для вас цей матеріал. Детально розповімо, що це за місяць і чому він важливий.
Прайд-місяць (або Pride Month) щорічно відзначається у більшості країн світу, починаючи з 1969 року. Він виник як політична відповідь на системну дискримінацію і насильство стосовно ЛГБТІК+-людей.
Все почалося з так званого «бунту у Стоунволлі». Тоді, в ніч на 28 червня 1969 року, в нью-йоркському гей-барі «Стоунволл-інн» спалахнув перший протест, як відповідь на регулярні рейди поліції.
Важливо зазначити, що в той час гомосексуальність в США вважалася психічною хворобою. За підозрою в одностатевих зв’язках могли затримати, а в деяких штатах — довічно відправити до психіатричної лікарні. Існували цілі списки гомосексуалів, а людям, що до них потрапили відмовляли в роботі, та в обслуговуванні в закладах.
Тому поліцейські рейди були звичною рутиною для закладів, які обслуговували відвідувачів незалежно від їхньої орієнтації. Зазвичай рейди закінчувалися масовими арештами людей за «сексуальні відхилення». Але не цього разу. Відвідувачі «Стоунволл-інн» не стали терпіти дискримінації й почали чинити опір. Це переросло у масові заворушення, протести й спонтанні демонстрації, які тривали декілька днів.
Вже за кілька місяців після протестів почали з’являтися перші громадські організації, що відкрито боролися за права представників ЛГБТІК-спільноти. А рівно за рік після протесту, одразу в кількох містах США, відбулися перші масштабні акції — «День визволення Крістофер-стріт». Саме ці акції й стали прообразом сучасних прайдів — маршів за права ЛГБТІК+, що згодом розповсюдилися й по інших країнах. Червень же обрали символічно — на згадку про ці події. Адже бунти не тільки змінили ставлення до ЛГБТІК-людей в суспільстві, але й активізували рух на захист їхніх прав.
Втім варто пам’ятати: Прайд — це не просто парад із веселими костюмами. Це — протест і вимога рівних прав.
Але що ми маємо зараз?
На жаль, в багатьох країнах представники ЛГБТІК+-спільноти досі не мають рівних прав з гетеросексуальними людьми. І Україна, на жаль, не виняток.
- В Україні немає реєстрації одностатевих партнерств чи шлюбів.
- Трансгендерні люди можуть змінити документи, але процедура ускладнена і часто принизлива.
- Антидискримінаційне законодавство частково захищає ЛГБТІК+ на рівні працевлаштування, але немає чіткої системи захисту від злочинів на ґрунті ненависті.
- У 2023 році петиція щодо цивільних партнерств набрала необхідні голоси, її підтримав Кабмін. Але рішення — зависло.
- «Конверсійна терапія» не заборонена офіційно.
- Часто медики відкрито порушують права транслюдей — наприклад, відмовляються надавати послуги, якщо бачать «невідповідність» документів.
То навіщо взагалі це все?
Бо поки одні мають право на родину, безпечне життя, прийняття — інші повинні щороку доводити, що існують. І Прайд — це не про «веселі костюми». Це — про видимість, солідарність, безпеку.
ЛГБТІК+ це не просто літери чи «вигадані ярлики». Це слова, якими люди описують, хто вони є, в умовах світу, де «норма» була прописана без їхньої участі.
ЛГБТІК+: що означають усі ці літери?
Тут важливо розрізняти сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність і біологічну стать. Багато хто все ще це плутає. Розшифруймо:
- Л — лесбійки (жінки, яких приваблюють жінки);
- Г — геї (чоловіки, яких приваблюють чоловіки);
- Б — бісексуальні люди (приваблюють і чоловіки, і жінки);
- Т — трансгендерні люди (ті, чия гендерна ідентичність не збігається з приписаною статтю при народженні);
- І — інтерсекс-люди (народжені з анатомією або хромосомами, що не вписуються в традиційну систему «чоловік/жінка»);
- К або + — квір, небінарні, асексуальні, пансексуальні тощо.
В Україні досі шириться багато міфів навколо ЛГБТІК+ спільноти. Ось кілька з них:
Міф 1: Це все мода/тренд/вигадка Заходу.
Факт: Люди з різною сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю існували завжди. Просто раніше їх знищували, змушували мовчати або примусово «лікували».
Міф 2: Трансгендерність — це психічне захворювання.
Факт: Сучасна медицина, включно з ВООЗ, не вважає трансгендерність хворобою з 2019 року. Навпаки — стигма й насильство, з якими стикаються транслюди, і є джерелом проблем зі здоров’ям.
Міф 3: Гомосексуальність спричиняє демографічну кризу.
Факт: Причини демографічної кризи — економіка, війна, відсутність соціальних гарантій і доступної медицини. Не гомосексуальність.
Поки в дитячих будинках України живуть тисячі дітей, а гетеропари масово звертаються до репродуктивних клінік — звинувачувати ЛГБТІК+ у “вимиранні нації” — абсурд. Ба більше: багато одностатевих пар хочуть всиновлювати, але не мають на це права.
Міф 4: Гомосексуальність можна вилікувати.
Факт: Конверсійна терапія — це шарлатанство і насильство. У більшості країн Заходу заборонена. В Україні — поки ні, хоча петиції й заклики до заборони є.
Міф 5: Існує «пропаганда» ЛГБТІК+.
Факт: Не існує «пропаганди» бути тим, ким ти є. Визнання прав ЛГБТІК+ — це не заклик «стати геєм», а спосіб дати людям право на безпечне, відкрите життя.
Якщо згадка про існування ЛГБТІК+ тебе лякає — проблема не в «пропаганді», а в тому, що тобі звично було жити в інформаційному вакуумі, де таких людей стирали або карали.
Ми не закликаємо вас бути активістами чи просвітниками. Достатньо просто бути людиною. Не боятись визнавати, що не все розумієш чи знаєш. Бо розібратись — це теж форма поваги. Саме тому дуже дякуємо, якщо дочитали цей матеріал до кінця. Поважайте інших і любіть одне одного тою любов’ю, якою хочете.