Кримська режисерка Галина Джикаєва розповіла про початок окупації Криму росією у 2014 році. Фото: Море Людей
Кримська режисерка Галина Джикаєва розповіла про початок окупації Криму росією у 2014 році. Фото: Море Людей
Галина Джикаєва — кримська режисерка та учасниця спротиву російській окупації 2014 року. Вона виходила на мітинги під Верховною Радою Криму й допомагала організовувати мирний опір. Після арештів Олега Сенцова та інших фігурантів «кримської справи» зрозуміла: можуть прийти і за нею. Тож була змушена виїхати з півострова. Сьогодні Галина живе в Одесі та очолює документальний театр «Лютий» — сцену, де звучать історії про реальність.
У розмові з «Море Людей» Галина згадує перші дні окупації, допити ФСБ і момент, коли довелося ухвалювати рішення про терміновий від’їзд.
23 лютого 2014 року: перше протистояння і «кримська самооборона»
Перше протистояння, свідком якого я була — 23 лютого 2014 року, День пам’яті Номана Челебіджіхана [кримськотатарський політичний і державний діяч]. Мітинг на площі Леніна.
Пішли чутки, що біля Верховної Ради щось відбувається. Мітинг ще продовжувався, коли ми туди побігли. Я побачила там столи з російськими прапорцями: збирали підписи, формували списки людей. Це називалося «Кримська самооборона».
«Кримська самооборона» (2014) — це незаконні збройні формування, створені за підтримки рф для окупації Криму. Вони блокували та штурмували українські військові частини, забезпечували проведення незаконного «референдуму» та допомагали російській владі. Складалися з місцевих колаборантів, «казаків» та російських військових без розпізнавальних знаків.
Потім ми побачили, що вони збираються в колону і йдуть до площі Леніна. З одного боку стояла шеренга проросійських, а з іншого — вишукувалася шеренга кримських татар, хлопців молодих. І хвилин п’ять, щонайменше, вони просто дивилися одне одному в очі.
Відчувався потенціал великого несприйняття, яке може потім у щось вилитися. Тим більше, що ми бачили Майдан, ми відчували все це в повітрі — от-от і буде вибух. Проросійські сили тоді пішли. Ми витримали, але це протистояння очі в очі я не забуду ніколи.
Мітинг під Верховною Радою АРК: як починався спротив
Потім був мітинг під стінами Верховної Ради АРК, 26 лютого 2014 року. Були проукраїнські сили, більшість з яких кримські татари. Були проросійські — звозили ще з Євпаторії та Севастополя людей. Це протистояння було масштабне. Теж перемогли проукраїнські сили, а потім з’явилися БТРи.
В той же день ми зібралися в театрі [арт-центр «Карман»]. Я побачила, що мій друг Антон Романов пішов кудись — і я за ним. Бачу, хлопці збираються. І я зрозуміла, що ми організовуємо спротив.
Антоніна Романова, режисерка та громадська активістка з Криму, нині – військовослужбовиця ЗСУ. Небінарна особа. Раніше відома як Антон Романов.
Ми зустрілися з Олегом Сенцовим, який сказав, що тут регулярна армія, це не Майдан, тому ми не можемо відкрито виступати зі зброєю, бо нас просто знищать.
Олег Сенцов, кінорежисер, активіст спротиву окупації Криму, незаконно ув’язнений росією. Після обміну – військовослужбовець ЗСУ.
В нашому театрі ми збирали аптечки. Нам надсилали з Майдану речі, які потрібні для військових. Ми це все збирали, готували ці передачі, і хлопці відвозили. Координували ЗМІ. Я, наприклад, там шукала перекладачів, транспорт.
Арешти активістів і розмови з ФСБ
Олег Сенцов, Геннадій Афанасьєв, Олександр Кольченко вже були арештовані і почали давати свідчення. Я зрозуміла, що прийдуть і за мною. Зібрала свою тривожну валізку про всяк випадок, щоб одразу взяти — і в камеру.
Більше про Сенцова, Кольченка та Афанасьєва читайте тут.
російські силовики спершу прозондували ситуацію серед членів театру: що я таке, як зі мною працювати. Вони всі підписали папірець про нерозголошення, але всі мене попередили. Тому я була готова.
Вперше це був не допит, а неформальна зустріч. Ми три години просиділи в кав’ярні, пили каву. Вони мені зразу сказали: «Ви звинувачуєтеся в тероризмі». Мовчу. «Ви організовували в театрі групи першої домедичної допомоги, курси. Значить, ви готувалися до великих людських жертв». Така логіка була у них. Я казала, що ми робили це про всяк випадок, гуманітарна місія.
Нічого не підписала. Ще одна була зустріч, теж хотіли підписати [свідчення], але я цього не зробила. Тоді мене запросили в управління ФСБ, але приїхала моя подруга і вночі мені допомогли перейти кордон. ФСБшники не встигли передати інформацію на кордон, тому мене припустили.
Мене завжди будь-яка небезпека мобілізує. Я була мобілізована, спокійна, раціональна, а через декілька років це перетворилося у ПТСР.
Спротив окупації у 2014 році
Будь-де будуть люди, які «про холодильник». Тим, хто про холодильник, здавалося, що росія прийде і заб’є цей холодильник доверху. І, звичайно, вони за це і виступали.
Були люди, які ніяк не проявляли свою точку зору, з обережних. Але, наприклад, це була одна з останніх акцій, десь 3 км шеренга людей. Кожна третя машина, яка їхала, нам сигналила. Це теж показник.
Я не можу висловлювати якусь ґрунтовну професійну думку. Як людина пресічна, яка була всередині і все це бачила, я вважаю, що на той час спротив був неможливий. Тому що армію знищували роками. Якби пішла команда спротив чинити, їх би всіх знищили.
Від 2014 до 24 лютого 2022 року
Я знала, до чого це приведе. По-перше, я журналістка, працювала в новинах. По-друге, до 2014 року я часто їздла в москву до своєї доньки. Я бачила і відчувала всі ці наративи. Коли останній раз там була, з кожної «праски» йшло оце «вбий хахла». Я розуміла, що ми на порозі величезних катастроф.
До повномасштабної війни я теж була готова.Я знала, що це станеться, рано чи пізно. Тому 24 лютого зранку — кава, сігаретка — бабах. Я подумала: о, почалась моя дорога додому.
Читати також: «Я чекала сім років, щоб повернутися»: історія Маргарити з Криму, яка не здалася і зберегла свою мову