День Державного Герба. Фото: Держприкордонслужба України
День Державного Герба. Фото: Держприкордонслужба України
За цей символ карали й переслідували. Його забороняли, знищували, намагалися стерти з публічного простору — але він щоразу повертався. У підпіллі, в еміграції, на протестах і на війні.
19 лютого Україна відзначає День Державного Герба — день Тризуба, який пройшов шлях від княжого знака до одного з головних маркерів української ідентичності.
Про символ, що повертався крізь століття і заборони, — у матеріалі «Море Людей».
Княжий знак Русі
Тризуб значно старший за сучасну українську державу. Найдавніше зображення, віднайдене археологами, датується X століттям. Це міг бути магічний знак роду, вважають дослідники Українського інституту національної пам’яті.
У княжі часи це був родовий знак Рюриковичів. Його карбували на монетах, вирізали на печатках, наносили на зброю й спорядження. Символ переходив із покоління в покоління, видозмінюючись, аби кожен представник роду мав індивідуальну емблему. Особливо багато артефактів – за період князювання Володимира Святославовича. Тому Тризуб і вважається знаком князя Володимира Великого.
Згодом Тризуб зник із публічного простору. Після занепаду княжої династії українські землі почали користуватися іншими гербами — територіальними, міськими, релігійними.
УНР: повернення Тризуба
Тризуб повернувся вже у ХХ столітті — не як архаїка, а як знак боротьби. Його обрала Українська Народна Республіка в момент, коли державність доводилося не оформлювати, а відстоювати. Рішення не було ані очевидним, ані простим. Але вибір упав саме на знак княжої держави — як на символ тяглості й права на власну історію.
6 січня 1918 року тризуб із хрестом над середнім «зубом» у восьмикутній рамці з’явився на перших грошах, випущених Українською Народною Республікою. Автором банкноти у 100 карбованців був художник-графік Георгій Нарбут.
Після проголошення 22 січня 1918 року самостійності України, питання про офіційне затвердження державної символіки потребувало негайного вирішення. Але через війну з більшовиками оголошувати конкурс або проводити широке обговорення ескізів не могли. 7 лютого Центральна Рада востаннє засідала в Києві. Під натиском ворога вона перебралася до Житомира, звідти – до Сарн і нарешті – до Коростеня.
Формально герб затвердили 25 лютого 1918 року на засіданні Малої Ради (орган Центральної Ради, що діяв між сесіями), але тоді схвалили тільки опис. Вже 22 березня схвалили саме зображення авторства художника Василя Кричевського — Тризуб князя Володимира Великого, обрамлений оливковим вінком.
За часів Директорії гербом відновленої Української Народної Республіки служив також Тризуб, але вже без вінка.
21 січня 1919 року комісія у справах вироблення проекту герба УНР вирішила, що соборна Україна має поєднати емблеми УНР і Західноукраїнської Народної Республіки, а також знак князя Володимира. Із 22 січня 1919 Тризуб включили до крайового герба Західної області Української Народної Республіки.
срср: заборонений символ
Після поразки визвольних змагань Тризуб не зник. Він залишився з тими, хто не прийняв це як кінець. У підпіллі, в еміграції, в середовищах, де держави не було, але було розуміння, що вона ще повернеться.
У радянські часи Тризуб став забороненим. Для комуністичного режиму він лишався ознакою націоналізму, тому за цей символ переслідували, карали, відкривали кримінальні справи. Але навіть тоді він з’являвся — у написах, у саморобних прапорах, у жестах, які неможливо було повністю контролювати. Так, 30 грудня 1967 року синьо-жовтий прапор із Тризубом ще й з написом «Ще не вмерла Україна, і слава і воля» вивісили на будівлі Кіровського райвиконкому в Дніпропетровську (тепер – Дніпро); 23 квітня 1970 року – в телефонній кабінці в Чернівецькому університеті; 7 січня 1984 року – над поштовим відділенням села Демидового на Львівщині.
Після 1991 року: повернення державного символу
У незалежній Україні Тризуб повернувся офіційно — як малий державний герб. Це було свідоме рішення: держава, яка відновила незалежність, обрала символ не радянського компромісу, а власної боротьби. Конституція закріпила цей вибір, але сенс Тризуба давно вийшов за межі юридичних формулювань.
З початком російської агресії Тризуб знову опинився на передовій — не лише як знак на формі, а як маркер ідентичності. Він знову об’єднує дуже різних людей. Військових і цивільних. Тих, хто залишився, і тих, хто змушений був поїхати. Для когось він означає державу, для когось — пам’ять, для когось — вибір, зроблений у критичний момент.
Про історію Тризуба, його походження й трансформації багато говорять дослідники, але поза науковими поясненнями залишається головне: цей знак вижив не завдяки документам, а завдяки людям, які знову і знову повертали його у своє життя.
Читати також: Як захищати незалежність України у тилу: 10 маленьких великих дій