Ярослав «Сява» Дідух. Фото: Море Людей
Ярослав «Сява» Дідух. Фото: Море Людей
Ярослав з позивним «Сява» колись створював памʼятники, але з початком повномасштабного вторгнення рф долучився до війська. Пройшов бої на Донецькому та Херсонському напрямках.
Після поранення воїн не зміг повернутися на поле бою, але знайшов інший напрямок — тепер він працює в рекрутингу 37 бригади морської піхоти. Каже, що у 2022 році вибору не було, бо потрібно було всіма силами зупинити окупанта. Але зараз війна інша, і кожен може бути корисним саме там, де має силу.
Про бої, поранення, втрати та мотивацію — в історії «Море Людей».
Далі слова Ярослава.
«До війни я створював пам’ятники»
До великої війни я створював пам’ятники. Одне з моїх мистецтв стоїть у Києві, в парку Фоміна. Це пам’ятник Магатма Ганді — індійському революціонеру.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я відразу розумів, що мені потрібно також долучитися. Пішов у військкомат. Для мене це був виклик, перевірка себе на міцність.
Спочатку ми потрапили на Донецьке направлення. Були штурми Мар’янки, трішки вище Авдіївки також приймали бої. Були штурми Старомайорського, Урожайного. Дуже багато місць було.
Після Урожайного я поїхав на навчання, щоб підвищити фах. В той час мою бригаду перекинули на Херсонське направлення.
Кринки: втрата побратима і злість, що тримає в строю
Це було в Кринках. Прийшов наказ заштурмувати лісопосадку. Ми, скажімо так, проґавили одного військового з російської сторони — він автоматною чергою знищив товариша. Того росіянина ми у результаті знешкодили, як і ще кілька груп, але втрату не повернути, побратима більше немає.
Це завжди боляче насправді, тому що побратими — це як сім’я. І коли ти втрачаєш когось із близьких, це завжди дуже боляче. Вони заповнювали той резервуар, завдяки якому ти надихався, набирав сил для подальших дій. Коли втрачаєш, стаєш ще злішим, тому що розумієш — це вороги відібрали у тебе.
У більшості людей, особливо у військових, часто бувають такі моменти, коли не розумієш: чи задачу якусь, чи чому саме так, а не інакше, коли бачиш інші можливі варіанти дій. Буває таке, що зникає мотивація, немає тієї сили духу. Але нічого страшного, коли ти бачиш поряд побратимів, котрі тебе заряджають емоційно, морально. Ти береш себе в руки й розумієш: якщо вони можуть, чому ти не можеш. Тому побратими — це наше все.
Поранення і нова роль у війську
Після Кринок були острови поблизу — потрібно було утримувати там позиції. Однак туди я так і не потрапив, бо дорогою нас накрила мінометна батарея.
Я отримав осколкове поранення коліна. Була операція, але згодом я повернувся до війська. Згодом був вихід вже на Донецькому напрямку. Там я отримав поранення руки, після чого зрозумів, що пора чимось іншим займатися. Мене раніше залучали до рекрутингових заходів, сподобалося. Тож, вийшло так, що я теж тепер рекрутер.
Нині є вибір. У 2022 році ніхто не замислювався над тим, ким він за посадою буде, що йому робити. Він розумів, що йому потрібно взяти зброю в руки і йти захищати домівку. Зараз війна змінюється — все дуже комп’ютеризовано. Дрони у більшості володіють ситуацією. Є вибір посад.
Я планую продовжувати бути військовим. Мені подобається згуртованість. Побратими — це моя друга сім’я, тому тільки військовим.
А ще я дуже люблю подорожувати. В мене є низька країн, в яких я хочу побувати. Тому, дай Бог, я зможу свою мрію втілити.
Читати також: Як бойові медики «Азову» працюють під вогнем: історія Аїра