У їхніх роботах бачили відголоски Гогена, Сезанна, Матісса: хто такі «одеські парижани»

На фото: Віктор Мідлер, Микола Юхневич, Ісак Малик, Амшей Нюренберг. Фото: Artukraine

На фото: Віктор Мідлер, Микола Юхневич, Ісак Малик, Амшей Нюренберг. Фото: Artukraine
На початку ХХ століття Париж став другим домом для плеяди одеських художників. Вони починали свій шлях у рідному місті, а згодом опинилися поруч із Матіссом, Пікассо та Шагалом. Хтось повертався в Одесу, хтось ні, але всі вони стали частиною історії нового мистецтва, поєднуючи одеський досвід із європейськими авангардними течіями.
Одеські художники у Парижі
У Парижі початку ХХ століття жила ціла спільнота одеситів — їх називали «одеськими парижанами». Свій творчий шлях вони починали саме в Одесі — на виставках, у «гуртку молодих художників», у салонах.
«Тут вони сперечалися про нове мистецтво, пробували колір, форму, декоративність. У їхніх роботах бачили відголоски імпресіоністів і постімпресіоністів — Гогена, Сезанна, Матісса. Критики то захоплювались: “яскраво і сміливо”, то обурювались: “надто французьке”. Але саме це стало трампліном: адже багатьох з них життя справді повело далі — до Парижа», — розповіла мистецтвознавиця, лекторка та артблогерка Анна Рибак.
Більшість з них здобули освіту спершу в одеських училищах, а згодом — у школах Парижа: Михайло Гершенфельд, Ісак Малик, Амшей Нюренберг, Теофіл Фраєрман та інші.
Нюренберг і Гершенфельд
Амшей Нюренберг із дружиною опинилися на Монпарнасі.
«Він навчався у приватних академіях, експериментував з декоративністю й навіть із кубістичними формами, жив серед тієї ж богеми, що і Матісс, Пікассо. Рік ділив одне ательє з Марком Шагалом», — розповіла Анна Рибак.

Нюренберг брав участь в паризькому Осінньому салоні. Також його авторству належать численні статті у «Паризькому віснику», газеті «Правда», «Известия», монографія «Сезанн», книга «Спогади, зустрічі, думки про мистецтво».
Михайло Гершенфельд після навчання в Одесі поїхав у Мюнхен і Париж. Там він працював у майстернях, виставлявся на салонах. Його стиль був модерністичним, декоративним, із пристрастю до кольору, пуантилізму.

У 1909 році він вирішив повернутися до Одеси та разом із Теофілом Фраєрманом та Амшеєм Нюренбергом став одним із засновників товариства Одеських незалежних.
Фраєрман і Малик
Теофіл Фраєрман виробив власну велику форму, звернувся до більшого формату і створив твори, які висунули його у лідери модернізму. Після життя в Парижі і деякий час у Лондоні, він повернувся до Одеси. Монументалізм, напружені декоративний колорит і форма, протиставлення між собою великих насичених у кольорі площин є відмінною рисою його зрілої творчості.

«Він згадував, як був знайомий із Матіссом, працював із Дега й навіть у майстерні Родена. Він виставлявся на Осінньому салоні, у Салоні незалежних — і це був справжній квиток у паризький художній світ», — розповідає мистецтвознавиця.
Ісаак Малик у своїх картинах нагадував Гогена: теплі кольори, декоративні сцени, примітивізм і фольклорні мотиви. Його мистецтво мало південний, «одеський» характер, навіть коли він працював у Парижі.


«Усі вони були різними за стилями. Але разом вони стали спільнотою, яку об’єднувало одеське коріння і паризький досвід. Вони жили бідно, у маленьких кімнатках, інколи міняли картини на обід. Але мали головне — відчуття, що саме тут, у Парижі, формується нове мистецтво. І що голос Одеси лунає серед найсміливіших пошуків ХХ століття», — каже Анна Рибак.