В Одесі проведуть Тиждень воєнного кіно (це вперше в Україні): все про фестиваль

Де: Одеська кіностудія.

Коли: 6-9 листопада.

Початок: четвер, п’ятниця та субота — о 16:00, неділя — о 15:00. 

Вхід: за попередньою реєстрацією.

6-9 листопада: кінофестиваль в Одесі

У листопаді 2025 року стартує благодійний проєкт — «Тиждень воєнного кіно в Одесі». На великому екрані покажуть документальні фільми, короткометражки та репортажі, що були зняті військовими. 

Загалом у рамках воєнного кінофестивалю будуть показані близько 20 стрічок. Це фільми від різних з’єднань та родів сил у складі ЗСУ: ССО, 28, 35, 36, 63, 92, 95 бригади, «Рубіж», «Помста» та інші. Також буде кілька кінокартин від цивільних команд. Серед них «Ми були рекрутами» про 3-й армійський корпус від українського режисера Любомира Левицького та «1% війни» Дениса Христова. 

x

Також в межах «Тижня воєнного кіно в Одесі» відбудеться фотовиставка одесита Віталія Іоріна. Покажуть знімки, які він зробив під час служби. У 2024 році Віталій доєднався до лав 126 бригади територіальної оборони (нині 39-та окрема бригада берегової оборони). Нині захисник серед безвісти зниклих.

x

Проєкт Анастасії Сімонової: чим особливий

«Тиждень воєнного кіно» в Україні проводиться вперше. Мета події — показати війну очима тих, хто воює; особистості людей, а не уявних захисників; біль, гумор, побут воїнів; а також те, якими надзусиллями здобувається свобода.

«Ми з вами звикли, що військових ми бачимо тільки через зведення, через якісь там новини в телефоні. Але за всім цим стоять особистості, справжні люди, які зараз творять історію. І я хочу, щоб про них дізналися всі. На “Тижні воєнного кіно в Одесі” буде свій настрій, там буде своя програма. Десь це буде історія людини, десь — історія цілої операції чи конкретного випадку. Це те, що відбувається на фронті. Те, що ми не бачимо зазвичай», — розповіла «Море Людей» засновниця ініціативи, журналістка та волонтерка Анастасія Сімонова. 

x

Проєкт повністю благодійний. Серед цілей проєкту — зібрати донати під час події. Усі гроші передадуть на реабілітацію, підтримку поранених воїнів та інші потреби ветеранів, якими опікується благодійний фонд «Вартові Півдня».

Організатори планують зробити цей проєкт системним і проводити його щорічно, адже такого формату в Україні ще немає. 

«Тиждень воєнного кіно в Одесі»: які фільми покажуть

Чотириденна програма вкрай насичена. Кожен день розбили на два блоки показів з перервою — щоб дивитися було зручніше. 

Коротко про фільми:

• «Два погляди на Берлін»

У листопаді 2024 року бійці 92-ї окремої штурмової бригади спільно з 13-ю бригадою НГУ «Хартія» провели блискавичну наступальну операцію на Харківщині. У цьому відео вони згадують, як повзли до позицій ворога, заходили далі за визначені точки, пили воду з гілок дерев, окопувалися прикладами автоматів і дивувалися сміливості дівчини-медика, яка їхала рятувати поранених побратимів.

• «Врятували побратима під обстрілом. Неймовірна історія війни»

Аби витягти побратима, пілоти ББС 63 бригади використали усе, що було під руками. Життя усіх воїнів висіло на волосині — не забарилися прильоти від ворога. Цей фільм про героїчний вчинок хлопців, відзнятий їхньою екшн-камерою.

• «Cнайперка без жалю»

Пройшовши навчання в Україні та за кордоном, «Чілі» чітко поставила собі завдання — зробити все для закінчення війни зараз, не залишаючи її майбутнім поколінням. Для неї це фраза — не пустий звук. Вдома свою мати чекає 10-річний син. Стрічка розповідає про перші кроки Чілі у війську, де саме вона проходила навчання та чому вона не розмовляє зі своїми братами.

• «Українські морпіхи: історія»

Їхня історія почалася у 1918 році — з наказу гетьмана Скоропадського. З того часу українські морські піхотинці стали символом мужності, сили та вірності присязі. Вони пройшли крізь десятиліття випробувань, щоб сьогодні бути там, де найважче. На морі, на землі, у небі – там, де вирішується доля країни. 

• «Ми були рекрутами»

Документальна стрічка від відомого українського режисера Любомира Левицького, що створив такі фільми як: «Тіні незабутих предків», «Follow me» та «Штольня». 

В центрі сюжету — військовослужбовець на позивний «Журналіст», який замість того, щоб описувати історичні події для ЗМІ, вирішує стати їхньою частиною та доєднатися до вирішальної битви.

• «Шлях на Кринки»

Це історія титанічної роботи бійців одного з підрозділів ССО, які, крізь острови та плавні, розчищали прохід для морської піхоти на лівий берег Дніпра, долаючи фортифікаційні споруди та мінні загородження ворога. Деталі масштабної та тривалої операції, розказані операторами Підрозділу, сповнені людськими емоціями та спогадами.

• «Херсон: сигнал» 

Перші кадри звільнення міста Херсон, які вже стали історичними. Тоді ще не було відомо, чи ворог полишив позиції, або вичікує, щоб заманити наші підрозділи у пастку та ув’язати в міських боях. Бійці діяли обережно, але все одно йшли вперед. 

• «Броня»

Сталеві серця, незламний дух. Справжні леви, що тримають оборону важливих рубежів. Це фільм про один день з життя танкістів миколаївських морпіхів – справжньої грози для ворога та надійної броні для нашої піхоти.

• «Я кайфую від цієї роботи». Історія військового медика «Красавчика»

Медик із позивним «Красавчик» підписав контракт у 2021 році після закінчення медичного коледжу в Одесі. Із серпня 2023 року служить у Луганському прикордонному загоні. «Гумор допомагає нам триматися», – говорить він, але зізнається, що гумор цей переважно чорний і не всі можуть його зрозуміти. Цей фільм про щоденну роботу медика на передовій та виклики, з якими він стикається. 

• «Від ухилянта до рекса»: унікальна історія перевтілення

Ще влітку «Ріко» та «Фартовий» стали героями незабутньої пригоди, коли разом з чотирма десятками чоловіків намагалися виїхати за кордон в кузові вантажівки. А вже сьогодні вони пишуть власну історію, як пілоти FPV-дронів Батальйону безпілотних систем 28-ї ОМБр.

• «Першій вихід»

Ця історія про несподівані піруети долі. Про страх, впертість, сміливість, вдачу та її відносність. Айтівець, кондитер та торговий представник — влітку ці троє чоловіків після базової військової підготовки потрапили до 35 окремої бригади морської піхоти. Новоспечені бійці додатково проходили бойове злагодження у своєму новому підрозділі – десантно-штурмовій роті.

• «1% Війни»

Документальний короткометражний фільм волонтера Дениса Христова «1% війни» складається з кількох історій, об’єднаних однією локацією, одним часовим проміжком, однією війною. До стрічки увійшли евакуації різних людей і не тільки людей, що відбулися на Авдіївському напрямку в останні дні боїв за місто.

• «Фокс – історія бійця»

Документальний фільм про героїзм і незламність прикордонника Гліба Лисицького, родом із Лисичанська. Це розповідь про людину, яка стала символом мужності. Від перших днів вторгнення до оборони Бахмута — Гліб пройшов шлях, сповнений важких боїв за Кремінну, Святогірськ і Бахмут, де отримав надважке поранення.

• «12 днів в оточенні» 

Військовослужбовці 3-го штурмового батальйону 92 ОШБр опинилися в оточенні противника на Покровському напрямку. Двоє з них були контрактниками за програмою «18–24», і це був їхній перший бойовий вихід. Вони тримали позицію в окупованому росіянами селі, пережили потужний обстріл, знищували кожного російського військового, який наближався до їхнього розташування. Коли надійшов наказ відходити з позиції, зробили це тихо й непомітно для ворога, ще й евакуювавши двох поранених побратимів.

• «Битва за життя. Як рятують бійців на стабпункті медичної роти 95 бригади ДШВ»

У зоні відповідальності медичної роти 95 бригади ДШВ є невідкладна допомога пораненим у найближчій безпечній зоні від лінії фронту — стабпункті. Це місце, де кожна хвилина має значення. Вони невтомно стабілізують поранених: зупиняють кровотечі, що могли б забрати життя, дарують полегшення від нестерпного болю, відновлюють дихання та запускають серця, що ледь не зупинилися. 

• «24 години на фронті. що відбувається за лаштунками війни?»

Розрахунок новітньої самохідної артилерійської установки Dita взяв із собою камери та показав 24 години зі свого життя й роботи — від ранкової кави до стрільби по ворогу та відпочинку.

• It’s Just My Happy Place

Захопливий короткометражний документальний фільм «Це просто моє щасливе місце» заглиблює у зворушливу подорож 25-річного Ярослава, який емігрував з Білої Церкви до Сполучених Штатів разом зі своєю родиною у віці п’яти років. Після повномасштабного вторгнення росії Ярослав стає одним із лідерів протестів у Нью-Йорку, підвищуючи обізнаність та об’єднуючи підтримку заради України. Але після двох з половиною років активізму він опиняється на роздоріжжі, зіткнувшись із невизначеним майбутнім.

• «На межі часу» 

Між Торецьком і Костянтинівкою, де небо всіяне дронами, а «кущ може заговорити російською», час проти евакуації. Тут немає «безпечного маршруту», будь-яка дорога до позиції – випробування долі. Та Лицарі приймають це і все одно йдуть, їдуть чи тягнуть НРК. Щоб витягнути пораненого. Щоб забрати загиблого. Щоб не залишити своїх.

• «Ярий» 

Під безперервним ворожим вогнем, наші морпіхи щодня борються за кожен метр землі. Евакуація поранених, вогневе подавлення ворога та підтримка наших штурмових груп. Коли карколомні обставини вносять корективи в планування, проте не в силі зупинити нашу волю до перемоги. 

• «Один день на НУЛІ»

Про будні та взаємопідтримку десантників, які на крайньому рубежі тримають оборону. Як укріпляються під ворожими дронами, як реагують на КАБи, про що шуткують, бесідують під вибухи та яку роль грає на “нулі” саперна лопатка. Трохи буднів наших військових – в короткому метрі від 95-ої бригади. 

• «Бадабум» 

Під час штурму командиру доводиться ухвалювати швидкі, нестандартні й дуже ризиковані рішення. Одне з таких вдалося зафіксувати військовим документалістам під час контрнаступу на Запоріжжі. Коротка нарада на КСП, швидке планування з саперами і «великий бадабум», який паралізував кілька ворожих позицій.

Втілювачі проєкту — одеські волонтери: Анастасія Симонова, Ігор Башинський, Олександра Семененко, Дар’я Чумакова разом із Командуванням військ ОК «Південь» та благодійним фондом «Вартові Півдня» (Одеса).

Читати також: Про те, як починався проєкт «Тиждень воєнного кіно в Одесі» — в окремому матеріалі «Море Людей»