В Україні досі немає стратегії військової меморіалізації. Розбираємося, як це можна вирішити

Відчуття провини та обов’язку часто призводить до фатальних помилок. Ми поспішаємо і створюємо меморіали, що віддають радянщиною. Уникаємо дискусій та конкурсів, бо боїмось суперечок. Перекладаємо відповідальність на посадовців, які мають владу, але так само не мають експертності. Як подолати зашкарублі уявлення про пам’ятники та знайти конструктивне розв’язання проблеми — розбираємося в матеріалі «Моря Людей». 

З підготовкою цього тексту нам допомогли фахівці проєкту War/Memory/UA про пам’ять війни, що триває.

Україна має серйозні проблеми з меморіалізацією. З початку війни 2014 року ми потребуємо вшановувати загиблих, створювати для них монументи, передавати пам’ять про них новим поколінням. 

Переважна більшість проблем, які ми розберемо далі, народжуються з поспіху. Травмуючі події змушують нас думати, що створення того чи іншого пам’ятника — не лише важливе, а й термінове питання. Адже без миттєвого вшанування загиблих та постраждалих ми наче залишаємося перед ними в боргу.

Пам’ятник Мацієвському у Києві

Приклад такого поспіху — пам’ятник Олександру Мацієвському — військовому, якого розстріляли росіяни після слів «Слава Україні». 

Гіперреалістичний монумент встановили до Дня ЗСУ — 6 грудня 2023 року, майже через рік після вбивства Мацієвського. Пам’ятник розробила приватна особа та встановила на приватні кошти, але в публічному місці — на території Головного військового клінічного госпіталю. 

x

Поспішний пам’ятник Мацієвському потрапив під шквал критики. Було кілька ключових зауважень:

•  гіперреалістичний меморіал більше схожий на воскову фігуру, ніж на пам’ятник;
• монумент ретравматизує: ми бачимо Мацієвського за секунду до його вбивства росіянами й наче змушені проживати цей момент знову і знову, доки не відведемо погляд;
• в момент розстрілу Мацієвського знімали росіяни. Глядач знаходиться в ролі того, хто розстрілює — дивиться на українця очима окупантів.

Меморіалізація в Україні: які є варіанти

Може здатись, що підходи до меморіалізації вже напрацьовані. У нас є радянські приклади вшанування загиблих у Другій світовій війні. Водночас світ може поділитися досвідом війн у В’єтнамі, Кореї, Європі та безлічі інших. 

Виглядає, наче «бери і роби». Але все працює не зовсім так. Мова пам’яті відрізняється не лише від країни до країни, а й від події до події. 

Зрозуміло, що радянські підходи до меморіалізації не працюють у сучасному світі. Але так само Україні можуть не підійти й меморіальні кладовища з одноманітними хрестами на кшталт Арлінгтона. Попередній досвід треба не копіювати, а досліджувати і вчитись на його помилках.

Використання старої мови пам’яті призводить до пам’ятників на кшталт «На щиті», який відкрили в Ірпені 2025 року. Фігура хлопчика, який тримає нагороду загиблого батька, майже досконало повторює цвинтарний стиль 1990-х років.

x

Для пошуку власної мови меморіалізації українцям потрібна доросла дискусія. Вона включає громадські слухання, конкурси проєктів, консультації між владою та громадою. 

Теза «всіх не задовольниш» не працює. Швидкі вертикальні рішення призводять до поляризації суспільства та суперечок. До прикладів можна віднести перейменування вулиць в Одесі та створення національного меморіального військового кладовища на Київщині.  

Ірпінь: як спрацювали громадські обговорення 

Громадські обговорення призводять до гарних результатів. Так, до другої річниці деокупації Ірпеня в місті відкрили монумент «Воля» із залишків снарядів, знайдених на території Київської області. Перший з 2 000 уламків, які лягли в основу меморіалу, автор знайшов у ліжку власного сина. 

x

Дискусія потребує від громади часу, сил та терпіння на пошук порозуміння. Коли люди хочуть спростити цей процес, вони перекладають відповідальність політиків — «хай вирішують чиновники та депутати». 

Це — зручна, але дуже сумнівна практика. У людей при владі є власний погляд на меморіалізацію. Часто він продиктований звичною традицією, що походить з радянського минулого України. Також в мінус грає бажання зробити «гарно» без думки про те, чи буде хтось взагалі відвідувати цей меморіал. 

«Сади пам’яті» в Одесі: які є проблеми

Приклад вертикального рішення — меморіал «Сади пам’яті», який досі створюють на території біля Одеської ОВА. На перших етапах проєкт вшанування воїнів АТО навіть пройшов конкурс. Але 2021 року ідею змінили — вже без узгодження з громадою. 

Меморіал мав гарний вигляд на візуалізаціях, але реалізація розбилась об реальність. Влітку територію випалює сонце, а холодної пори на місці панує шалений вітер. Переважною авдиторією комплексу є не звичайні містяни, а ті самі посадовці, які приходять у пам’ятні дні урочисто покласти квіти. 

Стихійні меморіали: Київ, Одеса, Дніпро, Харків

Справжні прагнення громади ілюструють стихійні меморіали. Найвідоміший з них — комплекс на київському Майдані Незалежності. Він достатньо простий і зрозумілий: один стяг — один військовий, який загинув за свободу України.

x

Меморіал на Майдані вплинув на регіони. Аналогічні комплекси з прапорцями з’явилися в Одесі на Європейській площі, а також у Дніпрі, Харкові, Кривому Розі та інших містах.

x

Стихійні меморіали мають сильну енергетику, а їхня популярність свідчить про справжнє волевиявлення громади. Проте такі локації не можуть бути вічними. 

Через певний час їм на зміну мають прийти комплекси, які зможуть закарбувати пам’ять на десятиліття або століття. 

Військові меморіали: як мають створюватися

Щоб створити довговічний та ефективний меморіал, потрібні декілька складників:

1. Активність та залученість громади.
2. Готовність громади та влади до діалогу та бажання почути опонентів.
3. Наявність публічних слухань, конкурсів проєктів та проведення консультацій.
4. Розуміння, що гарний меморіал потребує часу і не може реалізуватись у форматі швидких рішень.
5. Бажання знаходити нову мову меморіалізації в Україні, а не намагання повторити досвід Штатів, Європи чи, на жаль, радянського союзу. 

В Україні є ініціатива, яка досліджує теми меморіалізації та допомагає громадам знаходити свій шлях. Це — проєкт War/Memory/UA. Якщо ви хочете долучитися до творення сучасної культури пам’яті — підписуйтесь та беріть участь в обговореннях. На сторінці ви знайдете як дослідження світових практик, так і матеріали про успішні проєкти в Україні. 

В єдності ми зможемо знайти нову мову пам’яті та гідно вшанувати українських героїв.

Читати також: Пам’ятник Лесі Українці в Одесі: коли він з’явиться, — ексклюзив