Василь Таїров. Фото: Одеська національна наукова бібліотека
Василь Таїров. Фото: Одеська національна наукова бібліотека
Ім’я Таїрова в Одесі знайоме кожному, та попри це, небагато хто справді знає, наскільки далеко сягнула його спадщина. Вона не обмежується лише сортами винограду, а формує підхід до галузі й сьогодні.
До дня народження вченого згадуємо про його здобутки і ділимося цікавими фактами з життя винороба.
Хто такий Василь Таїров: коротка біографія вченого
Василь Таїров — одна з ключових постатей у розвитку виноградарства та виноробства на українських землях. Він народився 14 листопада 1859 року в Караклісі (тепер Ванадзор, Вірменія).
Виходець із багатодітної родини службовця, він здобув освіту в Єревані та Тбілісі, а згодом закінчив Петровську землеробську і лісову академію. Перші роки працював у Міністерстві державного майна, але справжнім покликанням для нього стало виноградарство. За власною ініціативою Таїров вирушив до країн Західної Європи, де вивчав сучасні методи та слухав лекції провідних учених.
Повернувшись, активно включився в наукову роботу: публікував статті, заснував журнал «Вісник виноробства» і зосередився на боротьбі з головним ворогом європейського винограду — філоксерою.
Переїзд до Одеси: як заснували першу виноробну станцію
У 1895 році, вже як визнаний фахівець, Таїров переїхав до Одеси, де зміг втілити свій найамбітніший задум. У 1905 році він відкрив першу в російській імперії виноробну станцію. Пізніше на її основі створили Вищі курси виноградарства та виноробства, що переросли у повноцінний науковий інститут.
Також на початку ХХ століття Таїров отримав світове визнання. Його нагородили золотою медаллю Паризької виставки 1900 року. Він був членом 18 академій та наукових товариств, автором більш ніж пів тисячі наукових робіт і довічним віцепрезидентом Міжнародної організації виноробів. Однією з його принципових позицій була боротьба з фальсифікацією вин і харчових продуктів.
Таїров: утиски радянської влади
Попри статус, у радянські часи науковцю довелося пройти через приниження та тиск. Станцію, яку він створив, ледве вдалося вберегти від занепаду, а згодом молоді співробітники почали надсилати на нього доноси. У 1926 році Таїров залишив свою установу, яку до того ще й перейменували на честь Тимірязєва — людини, не пов’язаної з виноградарством. На мізерній пенсії він продовжував працювати вдома, пишучи «в шухляду» — радянська влада не дозволяла публікувати його дослідження.
Виправдання прийшло лише 1936 року. Після аномально суворої зими вціліли саме ті щеплені сорти винограду, насадження яких просував Таїров, — і всі звинувачення з науковця зняли. Інституту повернули його ім’я, самому Таїрову — звання професора, персональну пенсію та ступінь доктора без захисту. Проте відвідав рідну установу він лише один раз, не бажаючи знову повертатися до колективу, який його зрадив. Коли ж постало питання про присвоєння йому звання заслуженого працівника науки й техніки, інститут формально не підтримав це рішення.
Василь Таїров помер в Одесі 23 квітня 1938 року.
Нині його ім’я носить Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова». А найвищою відзнакою в українському виноградарстві стала медаль його імені — нагорода за значний внесок у розвиток галузі.
Читати також: Віра Холодна: хто вона і чому на її честь названо площу (і не тільки) в Одесі
Одесит, який навчив світ маркетингу: на честь кого перейменували вулицю Пестеля