До повномасштабного вторгнення Олександр Косюра працював у міській службі у справах дітей в Одесі, допомагав малечі та підліткам, які опинилися в неблагополучних умовах.
З початком війни Олександр без вагань став до лав захисників України, брав участь у контрнаступі на Херсонщині де отримав важкі поранення. Після реабілітації чоловік повернувся до війська, ставши частиною патронатної служби турботи 39-ї бригади берегової оборони. Його місія зараз — підтримка поранених побратимів та допомога сім’ям загиблих героїв.
В інтерв’ю «Морю Людей» Олександр розповідає про пережиті бої, труднощі спілкування з родичами полеглих та мрію про мирне життя після перемоги.
Від соціальної роботи — до служби в армії
До повномасштабного вторгнення робота Олександра полягала в захисті дітей та підлітків з родин, де батьки зловживали алкоголем та наркотиками. Олександр допомагав дітям знайти безпечне середовище, але в лютому 2022 року його життя кардинально змінилося.
«Я офіційно працював в міській раді в Одесі, був заступником начальника служби у справах дітей в Приморському районі. 1 березня пішов в один із військоматів, де мене мобілізували. Я не хотів сидів із порожніми руками якщо ворог прийде в Одесу. Я хотів мати зброю в руках, щоб у першу чергу захистити свою родину», — розповідає Олександр.
Поранення під час контрнаступу
Олександр потрапив у 35-ту окрему бригаду морської піхоти, де служив у розвідроті. Він брав участь у контрнаступі на Херсонщині, зокрема під Давидовим Бродом.
«Наша розвідрота штурмувала одну посадку, суміжний підрозділ — іншу. Між нами була відстань у півтора кілометра. Ми вже зайшли на позицію, коли ворожий танк розвернув башту і почав по нас стріляти», — розповідає Олександр.
Унаслідок обстрілу він отримав тяжкі поранення — розрив печінки, розрив нирки, осколки в нирці та правій лопатці.
«Мені казали, що перед смертю нічого не відчуваєш. Але мені було дуже боляче, і я подумав: ну, набрехали. Я лежав у ворожому бліндажі й дивився на колоди зверху, думаючи: невже це останнє, що я побачу?»
Попри важкі травми, Олександр пройшов вісім кілометрів до точки евакуації на річці Інгулець, звідки його доправили до шпиталю. Операція тривала 4,5 години, після чого чоловік місяць провів у лікарні та ще місяць — на реабілітації.
Турбота про поранених і родини загиблих
Після повернення на службу Олександр очолив патронатну службу турботи 39-ї бригади берегової оборони. Його завдання — допомога пораненим військовим і підтримка сімей загиблих героїв.
«Ми приїжджаємо до хлопців у лікарню, забезпечуємо їх речами — спортивними костюмами, засобами гігієни. Якщо треба, зв’язуємося з підрозділом, щоб передали телефон, щоб боєць залишався на зв’язку. Якщо виникають проблеми із зарплатою чи документами, ми допомагаємо їх вирішити», — пояснює Олександр.
Окремо служба опікується вшануванням пам’яті загиблих побратимів. Олександр зізнається, що це найважча частина роботи:
«Важко телефонувати сім’ям, важко погоджувати макети меморіальних дошок, важко відкривати ці дошки. Але найважче — говорити з батьками молодих бійців, які загинули. Проте після таких розмов рідні розуміють, що вони не залишилися наодинці зі своїм горем — про них піклуються, їх підтримують»
«Мрію про спокійне життя»
Попри все, що довелося пережити, Олександр мріє про спокійне життя після війни:
«Хочеться якогось спокою і роботу комірника якогось знайти — просто менше комунікації з людьми, просто робити свою роботу, щоб якийсь керівник приходив, дивився, що ти зробив — і все. Хочеться просто помовчати деякий час. І ще є бажання пройтися по нічній Одесі, коли вже не буде комендантської години, зайти в якийсь цілодобовий магазин, який вже теж буде працювати. Ось цього не вистачає — щоб уже зняли всі ці обмеження, і відчувалося трохи більше свободи»
Матеріал створено за підтримки фонду European Endowment for Democracy (EED)
Повне інтерв’ю з військовослужбовцем Олександром Косюрою дивіться на Ютуб-каналі «Море людей».
Читати також: «Робота рятувальника стала сенсом мого життя»: історія В’ячеслава Шулякова