Одеса, Дерибасівська. Архівне фото
Одеса, Дерибасівська. Архівне фото
Одеса завжди славилася підприємливими та талановитими людьми, які змінювали місто і країну. Від торговців зерном та банкірів до видавців і винахідників — їхні історії надихають і нагадують, що справжній успіх поєднує наполегливу працю, сміливі ідеї та любов до своєї справи.
Історії п’ятьох визначних одеських підприємців минулого — у матеріалі «Море Людей».
P. S. Звісно, історій набагато більше, адже місто славилося десятками відомих підприємців, банкірів, архітекторів тощо. Ми натомість хочемо познайомити вас з п’ятьма підприємцями Одеси, які розвивалися в кардинально різних сферах.
Йоганн Ген: як син німецьких переселенців створив велетенську фабрику
Йоганн Ген народився 1854 року в колонії Гофнунґсталь, заснованій вихідцями з Вюртемберга. Його батьки були серед тих колоністів, що розвивали ремесла на півдні України. Батько працював слюсарем, а ще — придумав «колоністський» плуг, який швидко став популярним серед фермерів регіону.
Успіх сімейної справи розвинув молодий Йоганн. У 1880-х він удосконалив плуг, створивши нову модель, яка мала шалений попит. На Дальницькій вулиці в Одесі з’явилася фабрика Гена — не маленька майстерня, а великий комплекс із ковальськими, слюсарно-токарними, столярними та малярної майстернями. Згодом підприємство розрослося до ще одного заводу на Пересипу, де працювали десятки спеціалістів. Оновлений завод розкинувся від головної магістралі району до берегів затоки. Завод на Дальницькій теж активно розбудовувався: там з’явилися нові ливарня, ковальня та водонапірна вежа, складські приміщення.
На початку ХХ століття заводи Гена перетворилися на справжній промисловий центр. Після створення акціонерного товариства із капіталом у 3 млн рублів на підприємстві працювала вже тисяча людей, три парові машини виготовляли плуги, жатки, борони, сіялки та молотарки — продавали в багатьох містах імперії. Загалом — більше ніж на 2 мільйони рублів на рік. Склади виробів Гена були в Миколаєві, Тирасполі та Балті.
Зростав і авторитет Гена. У 1897 році його вибрали членом Одеського відділення Технічного товариства, а у 1904-му він отримав звання спадкового почесного громадянина Одеси. Також був депутатом від приходу церковної ради Лютеранської церкви святого Павла, членом Чорноморського яхт-клубу, Товариства благоустрою Молдаванки тощо.
Стабільність бізнесу зруйнували Перша світова війна та революція: заводи зупинялися через мобілізацію робітників і проблеми з постачанням сировини, а в 1920 році були націоналізовані. Однак Ген був прагматиком: він встиг продати підприємство Центральному сільськогосподарському кооперативному комітету.
Після цього він емігрував спочатку до Німеччини, а згодом — до Румунії. Він оселився у Кишиневі, де прожив до 84 років.
Вільгельм Вагнер – одеський підприємець і готельєр
Сім’я Вагнерів прибула до Одеси близько 1817 року. Молодий Вільгельм Вагнер не став фармацевтом, як родина, а влаштувався у великий магазин Джеймса Кортацці, пройшовши шлях від хлопчика на побігеньках до довіреної особи власника. Згодом він заснував власну фірму «В. Вагнер і К°» і став одеським купцем першої гільдії.
Накопичивши капітал, Вагнер викупив ділянку біля Міського саду та побудував у 1852 році готель «Європейський» за проєктом Франца Боффо. Готель вражав розкішшю: мармурові сходи, дубові підлоги, водопровід і ватерклозети, що були рідкістю для Одеси середини XIX століття. Проте згодом Вагнер охолов до готельного бізнесу та повернувся до торгівлі.
У 1858 році він обміняв свій готель на будівлю Рішельєвського ліцею і переніс сюди «Англійський магазин» з товарами з Англії, Франції, Німеччини та США. Магазин пропонував широкий асортимент: від тканин і ювелірних виробів до швейних машин і електричних лампочок. Окрема сторінка історії будинку Вагнера — його знамениті орендарі: заклад ювеліра Гавсевича, тютюновий магазин Асвадурових, пивна заводу Ансельма.
Пізніше Вагнер таки повернувся до готельної справи: став утримувачем іншого готелю – «Вікторія», на розі Преображенської та Херсонської вулиць.
Також Вагнер активно долучався до міського життя: був скарбником і старшиною піклування дитячих притулків, членом Міської думи та різних комітетів.
Після його смерті у 1882 році торговий дім успадкував зять Карл Рінк, який став іменувати себе Рінк-Вагнер.
Іоахім Ефруссі – банкір і зерновий магнат Одеси
Іоахім Айзикович Ефруссі походив із єврейської родини житомирських міщан. Його династія розпочалася з Айзика Ефруссі, який прибув до Одеси з Відня та заснував у 1835 році торговельну фірму. Підприємство спеціалізувалося на зернових операціях і з часом розширило діяльність на багато міст імперії та Європи.
У 1860-х компанія «Ефруссі і Ко» досягла міжнародного рівня та мільйонних оборотів, брала участь у будівництві Одеської залізниці та інших інфраструктурних проєктах. Ефруссі також став співзасновником кількох банків, включаючи Одеський комерційний банк.
Підприємець приділяв велику увагу соціальній відповідальності: високо цінував працю службовців, заснував стипендію для учнів Одеського чотирикласного училища та підтримував розвиток страхування й залізниць. Незважаючи на невдачі, як-от спроба виробництва крохмалю, компанія залишалася однією з найуспішніших у регіоні.
Особисте життя Іоахіма було насиченим: у нього було три шлюби та кілька дітей, які продовжили бізнес родини. Нащадки займалися соляними промислами, нафтовидобутком та підтримкою культури. Ефруссі були відомими меценатами та колекціонерами мистецтва, а Іоахім залишив значний слід у банківській, торговельній та культурній історії Одеси.
Морей Козман – один із найбільших видавців Одеси
Морей Самойлович Козман народився в Одесі 1 лютого 1877 року. Його батько працював у хлібній торгівлі й бажав, щоб син став комерсантом. Козман навчався в Одеському комерційному училищі і вже у 1897 році відкрив першу книгарню, а з 1899 року почав видавати книги, зокрема твори Гі де Мопассана, що швидко здобули популярність.
Видавництво Козмана розвивалося стрімко: між 1899 та 1904 роками він випустив понад 40 книг і брошур. В період революції 1905–1907 років видавав суспільно-політичну літературу: Маркса, Енгельса тощо. Після поразки революції Козман змінив напрямок на навчальні посібники, книги українською мовою та дитячу літературу.
У 1910 році він відкрив власну друкарню та переніс видавництво до нового будинку на Французькому бульварі, але вже у 1920 році всі заклади друкарської справи в Одесі були націоналізовані. Козман перейшов працювати у державні видавництва.
Йосип Тимченко — українець, який випередив Люм’єрів
Так, Йосип Тимченко родом з Харківщини, однак саме в Одесі він розкрив свій талант.
Ще до того, як світ дізнався про братів Люм’єр, в Одесі демонстрували перші кінокадри. Їх створив Йосип Тимченко — механік і винахідник, який присвятив життя точній механіці.
Ще підлітком він навчався в майстерні відомого оптика Олександра Едельберга і вже через сім років сам став майстром точних механізмів. Також Тимченка захоплювали подорожі. Через них він з дружиною і прибув до Одеси. Звідси вони мали поїхати з друзями у довгу мандрівку до Океанії, аби заснувати там поселення, та один з товаришів всіх обдурив і втік з грошима.
Його друзі повернулись до Харкова, а він та дружина залишилися в Одесі. Тоді грошей катастрофічно не вистачало, жили, майже голодуючи. Через це навіть помер маленький син пари.
Врешті Йосип влаштувався в Товариство Пароплавства та Торгівлі. Там він винайшов свій перший пристрій для перевірки парових котлів. У будинку, де проживав разом із сім’єю, за власні кошти збудував майстерню.
Згодом він очолив майстерню Одеського університету, а для облаштування взяв великий кредит. Саме там він створював телескопи, сейсмографи, мікрохірургічні інструменти, електричний годинник. Також йому вдалося створити систему подачі й підігріву лікувальних грязей Куяльницького курорту. За свої винаходи він отримав золоті й срібні медалі на всеросійських і міжнародних виставках, включно з Парижем 1889 року.
Найвідоміший винахід Тимченка — механізм «равлик», що ліг в основу першого кінескопа, з яким в Одесі зняли фільми «Вершник» і «Метальник списа» та демонстрували їх за два роки до Люм’єрів. Апарат отримав назву «кінетоскоп», але так і не був запатентований, а університет та радянська влада відібрали його майстерню.
Тимченко помер у 1924 році в скруті, а його кінетоскоп, на жаль, нині зберігається в музеї в москві.
Читати також: Олексій Ерінчак про «Сенс», книжковий бізнес та південну ідентичність