Денис Лещенко — ветеран, який на початку повномасштабного вторгнення рф разом із друзями став до лав перших підрозділів ТрО Одеси. Фото: Море Людей
Денис Лещенко — ветеран, який на початку повномасштабного вторгнення рф разом із друзями став до лав перших підрозділів ТрО Одеси. Фото: Море Людей
З початком повномасштабного вторгнення Денис Лещенко разом із друзями став до лав територіальної оборони, сформувавши перший батальйон 126-ї бригади. Здобував досвід у боях: пройшов Херсонський та Миколаївський напрямки, паралельно борючись із власним станом здоров’я.
Це історія про перші дні війни, шлях крізь пекло фронту, втрати та одного незламного воїна.
Перші дні війни: як в Одесі формувалася тероборона
До повномасштабного вторгнення рф Денис Лещенко мав з другом власний бізнес, в якому він займався шовкотрафаретним друком. Вони намагалися робити проєкти з локальними брендами України.
Після початку великої війни друзі разом доєдналися до захисту держави — вступили до лав територіальної оборони (ТрО) Одеси. Тоді військкомати просили почекати, а бригади тероборони — були шансом для молодих хлопців проявити себе й захищати свій дім.
«Ми готували коктейлі Молотова, збирались у групи. Я зателефонував своїм товаришам з навколофутбольного руху — колективу, який я представляю. Ми разом з ними об’єдналися і поїхали на місце збору, де, в принципі, і сформувався перший батальйон нашої 126-ї бригади. На той час територіальні війська були можливістю для багатьох хлопців приносити свій вклад у боротьбу. Тому всіма фанатами Одеси сформували перший батальйон бригади», — згадує Денис.
Бої на Херсонщині: спогади воїна з позивним «Лещ»
Далі були Херсонський і Миколаївський напрямки. Коли хлопці отримали перші бойові завдання, вони підпорядковувалися 59 окремій штурмовій бригаді ЗСУ. Довелося вчитися прямо під час завдань. Денис каже, що пишається шляхом, який пройшов разом із бригадою.
«Я дуже пишаюся, що причетний. У нас було відділення, яке сформувалось з восьми найкращих друзів. Великий плюс в тому, що всі свої, ти відчуваєш підтримку братського плеча поруч. Але великий мінус, що у нас не було досвіду. Ми потрапили у смугу, де нас просто два місяці рівняли з землею: арта, міномети. Просто була “жесть”. Це відкрите поле, степи Херсонщини, канали. Було складно висиджувати на позиціях, адже артилерії було дуже багато. Тому контрнаступальні дії на Херсонщині для нас в якийсь момент були ковтком свіжого повітря. Після таких завдань», — розповів захисник.
Втрати, які не зникають
Денис каже, що знаходження на позиціях, знищення противника, логістика, час без води та без їжі — це все з часом вирівнюються у пам’яті.
Найбільше йому запам’яталася перша за два роки служби відпустка. У нього з нині вже дружиною мало бути весілля. Вони приїхали до Львова, але через міську метушню, гамір і веселощі навколо воїну було важко там знаходитися. Найбільше зачіпала велика кількість молодиків призовного віку, які веселилися і випивали: «наче ми вже перемогли, наче кожного дня ми не втрачаємо людей, наче це не їхня війна».
«Ми дуже швидко зібрали речі і поїхали звідти до Карпат. А вже наступного ранку я дізнався про те, що загинув мій найкращий друг. Замість того щоб святкувати весілля з дружиною, ми стояли біля труни мого найкращого друга. І за це я росію не пробачу ніколи», — поділився воїн.
Біль від втрати друзів, за його словами, не зникає ніколи.
Від фронту до викладання: новий шлях Дениса Лещенка
Нині Денис ветеран. Ще з дитинства він мав проблеми зі здоров’ям, часто лікувався. Каже, що все життя для нього — це боротьба зі станом здоров’я та бажання займатися спортом. Постійні дієти, крапельниці — навіть між виконанням бойових завдань. Через це він все ж був змушений залишити фронт. Натомість воїн став інструктором у військовій академії, де сьогодні викладає курсантам військовий менеджмент і лідерство.
«Мої друзі: “Фаст”, “Крупа”, “Трейн”, “Жора” і дуже багато інших — вони віддали життя. Дивлячись на їхній приклад, я просто не можу собі дозволити зійти з цього шляху і сказати: та ні, все, друзі, ваша загибель, вона була марною… Я так не можу. Я не знаю, як цей біль може втихнути. Є вогонь, який дозволяє рухатись далі й передавати досвід іншим поколінням і нищити ворога», — розповів військовий.
Підтримка ветеранів: як захисник Одеси створює ініціативи
Окрім навчання молодого покоління, зараз його місія — допомагати ветеранам знаходити новий шлях у цивільному житті. Він прагне, щоб ті, хто не може більше воювати, могли працювати за фахом, відчувати себе потрібними й будувати нове майбутнє.
«У нас є представники, які з 16 років у цій справі. Уявіть, людина з 16 років в академії. Потім вона брала участь в АТО. Потім зустрічала повномасштабне вторгнення. Людина отримує поранення, інвалідність.
І їй кажуть: “ну все, друже, ти можеш бути вільний, іди на цивілку”. Людина з 16 років бачила тільки війська — це її професія, це її справа. І дуже несправедливо, що немає нормальних ініціатив, які б допомагали цим людям повертатися до цивільного життя, або б взагалі використовували їх професійний напрям», — розповів захисник.
Мрія Дениса — розвинути власну організацію, яка підтримуватиме побратимів і повертатиме їх до життя після війни.