Володимир Панченко. Фото: «День»
Володимир Панченко. Фото: «День»
2 вересня 1954 року на Одещині народився Володимир Панченко — літературознавець, народний депутат Верховної Ради I скликання, член Українського ПЕН та Ініціативної групи «Першого грудня». Він був один із тих, хто голосував за Акт проголошення Незалежності, а ще серед перших діагностував загрозу «руского міра» і прямо називав його ідеологів.
У матеріалі «Море Людей» згадуємо про людину, яка своїми ідеями й поглядами випереджала час.
Володимир Панченко: коротка біографія
Він народився в селі Демидівка Любашівського району. Батько Володимира був агрономом і пасічником, мама — вчителькою місцевої школи.
Він добре вчився і довгий час навіть обирав між математикою і літературою. Врешті слово взяло гору. Володимир Панченко закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені Мечникова та аспірантуру. У 1979 році його прийняли до Спілки письменників України.
Згодом він переїхав з родиною до Кропивницького. Його запросили викладати на кафедрі української літератури Кіровоградського педагогічного інституту імені Пушкіна (нині Центральноукраїнський державний університет імені Винниченка). Пізніше він очолив у цьому університеті кафедру зарубіжної літератури. Також був обраний головою обласної організації Спілки письменників України.
Саме тоді він заглибився у дослідження творчості пов’язаних з цим краєм письменників: Марка Кропивницького, братів Тобілевичів, Євгена Маланюка, Юрія Яновського, Костя Шимановського, Володимира Винниченка. У 1992 році Панченко навіть поїхав до Франції, де 17 останніх років мешкав Винниченко — привіз колекцію особистих речей письменника, які передав до обласного краєзнавчого музею. Взагалі життя і робота Винниченка особливо цікавили його.
Володимир Панченко – людина, яка уміла вчитуватися, вдивлятися, знаходити приховані сенси і чути голоси епох, зв’язок з якими часом здавався безнадійно втраченим. Володимир Євгенович залишив по собі чималу спадщину своїх літературознавчих праць, які переживуть і нас з вами»
Головний редактор «Українського тижня» Дмитро Крапивенко про Панченка.
Народна рада, ЛітАкцент
Наприкінці 1980-х років Панченко долучився до національно-демократичних процесів, які охопили Україну. В 1990-му році його обрали до Верховної Ради України, де він увійшов до «Народної ради» разом з Ігорем Юхновським, Левком Лук’яненком, Дмитром Павличком, Лесем Танюком та В’ячеславом Чорноволом. Він був одним з тих, хто голосував за проголошення Акта про державну незалежність України.
Вже у 2001 році переїхав до Києва. На запрошення Києво-Могилянської академії працював на кафедрах філології і літературознавства. У жовтні 2002 року також став засновником і шеф-редактором інтернет-видання «ЛітАкцент».
У 2009 році Володимир Панченко став ініціатором звернення до влади від української інтелігенції з вимогою підтримати промоцію культури України за кордоном, профінансувати належну діяльність інформаційно-культурних центрів при дипломатичних установах України. Він наголошував, що це необхідно для ствердження самого факту існування України у світі й для поширення позитивної інформації про неї.
У 2014 році увійшов до ініціативної групи «Першого грудня». Вона була створена у 20-ту річницю референдуму за Незалежність. Створення такого об’єднання — ініціатива трьох церков: Української православної церкви, Української православної церкви Київського Патріархату та Української греко-католицької Церкви. До неї долучилися відомі українські інтелектуали і громадські діячі.
«Його дух був міцніший за тіло, а завдяки своєму мужньому спокою він до останнього зберігав спроможність бути опорою, а не тягарем», — зазначили учасники Ініціативної групи В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків та інші.
Серед перших діагностував загрозу «руского міра»
Також Панченко був активним учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності, а ще, як пише «Радіо Свобода», серед перших діагностував загрозу «руского міра» і прямо назвав його ідеологів серед українського політикуму та наукової спільноти.
Наприклад, так він оцінив у 2011 році в ефірі «Радіо Свобода» концепцію літературної освіти від Дмитра Табачника: «Це є просто таки шовіністична мовна концепція, яка відбиває погляди політичні Дмитра Табачника. А якщо її розглядати в системному плані, то це є спосіб через гуманітарну освітню ланку приєднати Україну до “руского міра”. Табачник – це ідеолог “руского міра”. Ми маємо справу з дуже небезпечним шулерством».
У 2018 році у Володимира Панченка діагностували онкозахворювання. Попри це, він не полишив улюбленої справи. Впродовж 2018-2019 років одна за одною вийшли його книги: «Повість про Миколу Зерова», «Літературний ландшафт України. ХХ століття», «Сонячний годинник. Книга пілігрима» (2-ге видання).
Він пішов з життя 14 жовтня 2019 року.
Всі його книжки дуже схожі на нього — вони розумні, літературно артистичні і за кожною, як і за ним особисто, вгадується ціла бібліотека, до котрої він тягнувся своїм спраглим і сміливим розумом. Він мужньо йшов до кінця своїх днів, все знаючи наперед.
Український прозаїк, критик та літературознавець Михайло Слабошпицький про Панченка.