Бойовий медик із позивним «Монте» народився у Вірменії, але вже понад 20 років живе в Україні. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він, як і багато одеситів, займався волонтерством — наповнював мішки піском, будував блокпости. Але коли загинув його друг, усе змінилося.
«На мене дуже вплинула загибель Діми Слущенка, футболіста з Одеси. Він пішов служити, а я навіть не знав про це. Просто одного дня мені зателефонували і сказали, що він загинув під Бахмутом. Тоді я зрозумів, що смерть поруч, що вона забирає моїх друзів, яких я знав понад десять років. Це був дзвіночок: треба брати до рук зброю», — каже «Монте».
Чому віра стала для нього стрижнем у війні? Як вирішується моральна дилема, коли потрібно рятувати друга, але ризик для всіх занадто великий? Про це «Монте» розповів «Морю людей».
«Ти до всього звикаєш, крім смерті»
Маючи медичну освіту, «Монте» швидко адаптувався до реалій фронту: працював на всіх етапах евакуації — від медичних екіпажів до порятунку поранених безпосередньо на полі бою.
«Це дуже різні відчуття, коли ти на «медеваці», на «кейсеваці» або безпосередньо на передовій. Але найскладніше — коли не довозять пораненого. Якщо це твій побратим, якого ти знав, це особливо боляче», — ділиться боєць.
На війні доводиться стикатися з важкими пораненнями, але, за словами «Монте», до цього можна звикнути. А от до смерті — ні.
«Ти готуєшся до роботи з ранами, але коли поранення несумісне з життям — це найважче. Було кілька випадків, які доводили до межі. Одного разу побратим став на «пелюстку» (протипіхотну міну – ред.), і поруч ще один наступив на міну. Я був єдиним медиком у групі. В цей же час отримав повідомлення по рації, що на сусідній позиції тяжке поранення отримав мій побратим. Але його не довезли — він загинув»
Вибір між життям і смертю
Бойовий медик наголошує, що на війні головне — врятувати життя, але не ціною безглуздого геройства.
«Хтось мені вдячний, хтось, мабуть, трохи тримає на мене злобу, бо він втратив кінцівку і, мабуть, на його думку, я міг зробити щось краще. Але це війна. Головне — врятувати життя людей. Головне правило медика — не збільшити кількість поранених. Тобто не треба ризикувати собою, щоб когось врятувати, бо ти — фахівець, і можеш допомогти більшій кількості людей, якщо трохи себе вбережеш. Це не пусте геройство — це статистика, це математика»
За словами «Монте», бойове братерство понад усе:
«Один з наших мав евакуюватися, вже застрибнув у бронемашину, а його друг наступив на міну. Всі кричать: «Закривай панель, їдемо!». Але він вийшов, щоб його витягнути. Вибір між життям і смертю. Це і є справжня дружба на війні»
«Віра допомагає, коли ти в смертельній темряві»
Бойовий медик розповідає, що його рятує віра — у Бога, у побратимів, у перемогу.
«Якщо я пройду долиною смертної темряви, не боюся зла, бо Ти зі мною», — ці слова допомагають мені завжди. Я іноді навіть у снах молюся. Віра дає сили рухатися далі»
Війна — це не лише про смерть, а й про вибір. Про дружбу, яка перевіряється в найкритичніші моменти.
«Війна — це імена. Імена полеглих героїв. Імена тих, хто віддав найдорожче — своє життя. Це про те, щоб дивитися в дзеркало без сорому. Бо коли прийшов ворог, ти не втік, а прийняв бій»
Після війни «Монте» не виключає, що продовжить службу. Але якщо буде можливість — хотів би створити сім’ю.
«Якщо Бог дасть — будемо воювати. Якщо дасть можливість мати родину — створимо сім’ю. Бо ми народилися у такі часи. Так, важкі. Але це наш виклик»
Матеріал створено за підтримки фонду European Endowment for Democracy (EED)
Повне інтерв’ю з «Монте» дивіться на Ютуб-каналі «Море людей».
Читати також: «Якщо не ти, то хто?»: Історія ветерана Олексія Притули