«Я чекала сім років, щоб повернутися»: історія Маргарити з Криму, яка не здалася і зберегла свою мову
Колаж: Світлана Матвієнко/Море Людей
Колаж: Світлана Матвієнко/Море Людей
У 2016 році родина Маргарити переїхала в Крим. Дівчина зіштовхнулася з булінгом у школі та тиском окупаційної системи. Попри це, вона зберегла любов до української мови, самостійно вивчала її та після досягнення повноліття повернулася в Одесу.
2016 рік: переїзд у Крим
Коли Маргариті Ковальовій було 11 років, її мама вдруге вийшла заміж — родина переїхала з Одеси в Крим. Це був 2016 рік — дівчина не хотіла їхати. Вже тоді вона розуміла, що півострів окупований.
«В мене вже на той момент було розуміння, що в мене є моя країна, рідна Україна. І я від початку не хотіла переїжджати, бо розуміла, що там відбувається. Але дитину не дуже хтось питає», — розповіла Маргарита «Море Людей».
Вже в Криму дівчина пішла у шостий клас: шкільне навчання супроводжувалося булінгом як від дітей, так і від вчителів. Однокласники називали «хохлушкою», а викладачі радили «повертатися у свою Одесу». Попри це, вона не боялася виказувати свій протест.
«На момент 2016 року у моїй школі для охочих дітей були уроки з української або кримськотатарської мов, додатково. Якщо ти подав заявку, записався, то міг раз на тиждень, один урок займатися додатково своєю рідною мовою. Але я була єдина, хто мав таке бажання, тому вони закрили цей курс. Тому навіть цю можливість займатися я втратила там», — згадує Маргарита.
Музика і книги: як Маргарита вчила мову самотужки
Базу, отриману у молодшій школі, вона доповнювала самостійно. Вчилася через пісні та літературу.
«Я дуже люблю читати. Я намагалася читати українською в інтернеті, рідко знаходила книжки українською у когось вдома, які ще лишалися. Я тоді просила і забирала їх собі. Тобто в мене насправді більше інтуїтивне розуміння», — каже дівчина.
Попри активну позицію, Маргариті пощастило не зіткнутися з більш серйозними проблемами, ніж булінг. Але про такі кейси вона знає не за чутками. Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну її знайому оштрафували у Севастополі, коли та розмовляла телефоном українською. Окупаційні силові органи прив’язали розмову з бабусею до дискредитації армії росії.
«Для мене, на щастя, все зазвичай закінчувалося розмовою з завучем з виховної роботи. Ми з нею потім навіть подружилися. Це була єдина вчителька, яка мене підтримувала хоч якось і розуміла. Я навіть ходила по школі й український гімн співала. Казала потім їй, що хочу, аби мене виключили зі школи і я поїхала додому. Вона мені пояснювала, чому так не вийде», — згадує Маргарита.
Повернення в Одесу
У 2023 році дівчині виповнилося 18 років. Вона давно вирішила: як тільки це станеться, повернеться на підконтрольну Україні територію. Тож вона повернулася в Одесу.
«Весь час, що я там жила, я чекала, доки мені виповниться ці 18 років і я зможу переїхати. Я всі ці роки знала, що я це зроблю», — зізналася дівчина.
Нині Маргарита навчається в Національному університеті «Одеська політехніка». Вивчає Культурологію та музеєзнавство. Однак вступити їй вдалося лише у 2025 році. Річ у тім, що атестат і диплом з коледжу — окупаційні. В Україні існують форми пільгових умов вступу для молоді з тимчасово окупованих територій, але дівчина не змогла ними скористатися.
«Складно було тільки з тим, що єдина школа, яка мене погодилась прийняти (бо інші не хотіли), мала обов’язкову умову — вивчення французької мови, а я раніше вчила німецьку. Але все одно склала іспити», — каже Маргарита.
Паралельно з навчанням вона працює в Одеському академічному театрі музичної комедії імені Михайла Водяного. Якось від одного з акторів дівчина дізналася про фестиваль ПОРТ. У його рамках проводили масовий диктант з української мови — дівчина взяла участь і перемогла:
«Я, чесно, взагалі не очікувала, що хоч якесь призове місце посяду. Фактично саме з викладачами, фахово я не вчила українську мову з п’ятого класу. Тобто я сама читала, слухала, але не очікувала, що такий буде результат».
Як вивчати українську після років росіянізації
На її думку, говорити українською — це те, що має бути у людей з замовченням.
«Ми українці, то яку мову ми ще можемо використовувати, як не українську. Для мене це просто природно. І я думаю, що інакше ніяк не має бути. Має бути розуміння, що цю мову потрібно використовувати, бо вона наша, ми маємо не дозволяти її губити. Особисто в мене дуже змінилися ставлення до мови за роки життя в Криму. На жаль, в Одесі я іноді чую ті самі речі, які я чула від людей в Криму. Це мене дуже засмучує, але у таких випадках я завжди використовую свій залізний аргумент. Я кажу людині: “Ти просто не розумієш, що таке, коли ти не маєш можливості цієї”. У мене сім років до цього не було цієї можливості і я щаслива, що зараз в мене вона є», — каже Маргарита.
Вона переконана — вивчити українську можна навіть після довгих років росіянізації. Головне — почати робити ці кроки й не боятися помилок.
Читати також: Як відстояли українську Одесу: історія захисника Ігоря Бєю