Старший бойовий медик 20-ї бригади «Любарт» Першого корпусу НГУ «Азов» з позивним Аїр. Фото: Море Людей
Старший бойовий медик 20-ї бригади «Любарт» Першого корпусу НГУ «Азов» з позивним Аїр. Фото: Море Людей
До повномасштабного вторгнення рф «Аїр» керував міжнародними проєктами, а нині він рятує життя на фронті. Щодня він опиняється там, де найнебезпечніше, і допомагає побратимам вижити під вогнем. Його мотивують ті, хто у мирному житті були «звичайними громадянами», а на війні відкрилися як відважні, світлі, справжні герої. Саме вони — причина не опускати рук.
Аїр: початок вторгнення рф
«Аїр» — старший бойовий медик 20-ї бригади «Любарт» Першого корпусу НГУ «Азов». До великої війни він працював продакт-менеджером: відповідав за розвиток продукту в шести країнах, їздив у різні відрядження за кордон, досліджував ринок.
Вже у перші дні повномасштабного вторгнення рф «Аїр» долучився до війська.
«У мене є старші брати, у всіх дружини, діти. Для себе визначили: що б не трапилось, ми будемо до цього готові. Ми почали шукати підрозділи, де могли б стати в стрій, доучитись до війська і почати нашу війну за нашу країну. І таким чином я доєднався на той момент ще до ФТГ “Любарт” Нині це вже повноцінна велика бойова бригада у складі корпусу “Азов”», — каже боєць.
«Любарт»: від піхоти до бойової медицини
Перші роки служби він провів на піхотній посаді, освоїв низку навичок, які необхідні для підрозділу спеціального призначення. Однією з таких була бойова медицина, яка згодом і стала його основним напрямком.
«Я їздив на всі можливі курси, вивчав всі матеріали, які міг знайти, постійно тренувався. З нашими побратимами відпрацьовували різні сценарії. З мого боку, в першу чергу, сценарії надання допомоги під час якоїсь бойової операції. І все навколо медицини так і зав’язалося», — згадує воїн.
Коли смерть — за 10 секунду: спогади Аїра
Згадує, коли вперше усвідомив, що смерть була за крок від нього. Спецзавдання, ділянка з водоймами, пересування човнами. І — пастка, яку росіяни розставили росіяни.
Українських воїнів уже майже накрили, але сталася випадковість — човен на мілководді вперся кілем у дно. 10 секунд затримки. 10 секунд, що відділяли їх від точки висадки.
«Це був якраз час, коли ми дуже швидко вискакуємо в воду, штовхаємо човен, щоб знову стати на хід. І як тільки ми виходимо по прямій, 10 секунд залишається нам до точки висадки. І я бачу один з найпрекрасніших кадрів за своє життя — розрив міни в тій точці, де зараз ми вже мали б висаджуватись. Ми починаємо повертатися в те саме місце, звідки випливали. Знову розвертаємось носом човна — бачимо прильот ще однієї міни. Вони [росіяни] дуже швидко скоригувалися, зрозуміли, звідки ми випливаємо. І знову чарівні 10 секунд, тільки вже з іншого боку. І вони не встигають», — розказав «Аїр».
Врятувати під обстрілами: робота бойового медика
Каже, що у його роботі важливі відпрацьовані алгоритми. А от емоції, коли рятуєш поранених, вимикаються.
«Ти фокусуєшся виключно на пораненому, як на точні задачі, яку ти маєш вирішити. Взагалі не думаєш про якісь там сентиментальні речі: про те, що страшно, болить, хтось кричить, свариться на тебе матом, що ти лізеш йому кудись в рану і так далі. Ти суто машина, яка відпрацьовує те, що вивчав до цього дуже багато часу. І, власне, воно так і працює», — пояснив бойовий медик.
Попри втому й тривалу службу, він не дозволяє собі навіть думки «дати задню». Каже: коли так багато побратимів досі на полі бою, відступити — це зрадити не лише їх, а й себе.
Війна і плани на майбутнє
Для «Аїра» війна стала не лише випробуванням, а й перемиканням світогляду. Він ніколи не планував військової кар’єри, не уявляв себе професійним військовослужбовцем. Пішов на фронт як громадянин — захистити свою країну та свої цінності.
«Коли багато справжніх воїнів досі воюють, ким я буду, якщо просто плюну на це все, розвернуся й скажу: “мене це більше не хвилює, давайте якось самі”? Шляху назад немає. Треба йти вперед, знаходити в собі сили, знаходити мотивацію в побратимах, родині, у людях, які допомагають рухатись. Маємо воювати», — каже захисник.
Після стількох боїв і значного досвіду, він дивиться на майбутнє без зайвих фантазій. На його думку, навіть після перемоги росія нікуди не подінеться, тож Україна більше не може дозволити собі наївність.
«Ми маємо докладати максимум зусиль, щоб бути готовими до повторення. Якщо все-таки продовжиться мій військовий шлях, то я намагатимусь впроваджувати якісь нові підходи, проєкти, технології для того, щоб у нас було якомога більше шансів на більш позитивний результат, якщо ця війна повториться», — каже воїн.
Попри все, «Аїр» тримається простих речей — побратимів, родини, тих, хто підтримує, бо для нього в цій війні немає місця думкам про втому чи безнадію.