Майже 80% громадян відчувають негативні емоції від новин. При цьому новини та інформація з медіа — найпоширеніший стрес-фактор під час війни. Такі результати дослідження Інституту соціології НАН України за 2024 рік. Ми поговорили з українською журналісткою та медіа менеджеркою Тетяною Трощинською про те, як створити для себе здорове інформаційне середовище. Першочергово, аби не вестися на фейки та не впадати у депресію від щоденного медіа потоку.
Людина тяжіє до спрощення
— Зараз інформаційний простір переповнений негативом. Адже є постійні обстріли, смерті та періодичні відключення світла. Як людині залишатися і поінформованою, і водночас створити довкола здорове інформаційне середовище?
— Це запитання потягне на неможливе. Тому що багато хто з експертів скаже, що навряд чи це можливо, і матиме рацію. Бо якщо ми заглибимося у питання, навіщо людина еволюціонує — щоб спрощувати собі життя. І будь-які інфлюенсери, лідери думок, так звані експерти, які пропонують нам прості рішення або відповідають нашим когнітивним упередженням, тобто вони фактично підтверджують те, що ми й так знаємо. А ми знаємо про всесвітню змову, що все розікрали, що навколо одні корупціонери, і так далі. Людина, яка всі ці негативні упередження підтверджує, вона вже може ставати лідером чи лідеркою думок. Бо нам приємно знати, що хтось умовно поділяє наші уявлення.
Щоб упорядковувати інформаційний простір навколо себе, потрібні зусилля
— Багато людей скажуть: «а навіщо мені це потрібно, що я отримаю на заміну? Я побачу реальність і подивлюся, що вона складна? Що вона вимагає від мене не завжди простих рішень? Що ці рішення можуть бути не завжди однозначні? Що навколо існують моральні дилеми?». Тому багато людей цього не захочуть робити. Але якщо спробувати попрацювати з частиною людей, які хочуть поліпшити собі якість життя зменшенням тривожності, яку вони отримують з інформаційного простору, то можна спробувати пустити в дію простенькі механізми.
Перше правило — зрозуміти, яку вашу потребу задовольняє інформація
— Це емоційна чи раціональна потреба? Наприклад, я шукаю конкретне знання? Якщо ми усвідомлюємо, яку інформацію ми шукаємо, це вже перший крок, щоб зрозуміти, в яке інформаційне поле ми входимо. Далі питання — чи хочемо ми щось отримати достовірно? Чи я вже щось і так знаю, і просто шукаю інформацію? Якщо я хочу знати щось достовірно, я маю перевірити джерело. Хто це пише, або що це пише. Хто ці люди, який бекграунд, яка освіта. Чи ця людина взагалі має право забирати якусь кількість мого часу, що я маю її слухати?
Потрібно відділяти факти від аналізу та ставлення
— Ще одне запитання, яке маємо ставити — інформація, яку отримуємо, до якої категорії вона належить? Чи є це фактом? Чи є це аналізом? Тобто якась людина аналізує щось, пояснює нам, що сталося, чи ми просто читаємо ставлення людини з вулиці до якихось подій? Факт, аналіз і ставлення — це три різних підходи. Факт — це те, що справді було, а не те, що хтось заявив. Ми маємо зрозуміти, що ми робимо з цією інформацією? Якщо ми зрозуміли, у якому випадку нашого життя, в якій ситуації, яка інформація нам потрібна і з якого джерела ми її беремо, то ми можемо упорядкувати трошечки інформаційний простір.
Зазвичай, за людину роблять вибір алгоритми, але це можна виправити
— Подекуди ми самі спантеличуємо алгоритми. І це можуть бути абсолютно різноманітні теми. Сьогодні ти там говориш про здоров’я, а завтра ти говориш про бойові дії, і зрештою твій профіль не так легко складається, так? Якщо у тебе дуже широкі інтереси та широкі пошукові запити, як у журналістів, то алгоритмові складно. Але так чи інакше, він щось знаходить і мені пише «Тетяно, ви дивились оце?». І я цій соцмережі кажу так або ні, тобто я цю дію роблю свідомо і, повірте, я дуже часто кажу «Ні». Часто ми йдемо за тим, що нам пропонує алгоритм, ми йдемо за пропозицією відео в ТікТоці, ми йдемо за тим, що нам показують пости наших френдів у Фейсбуці. І ми не робимо навіть зайвого руху своїм пальчиком, щоб просто скіпнути цю пропозицію, і до неї не повертатись, якщо ми її не хочемо.
Про токсичних людей у соцмережах
— Я, наприклад, баню беззастережно. Ми ж намагаємося обходити неприємних людей? Ми не спілкуємося з кожною людиною на вулиці, яка створює нам дискомфорт. Якщо людина підійде до нас на вулиці і плюне нам в обличчя, ми що, продовжуємо з нею дискусію? Якщо людина приходить до нас у соцмережу і плює нам коментарем, чому ми продовжуємо цю розмову? Для мене це загадка. Якщо людина прийде й викине своє сміття у нас під парканом, ми приберемо сміття і спробуємо покарати у якийсь спосіб, наприклад, подзвонити у поліцію. Ми знову ж таки цього не робимо, бо нам лінь, або з якихось інших причин. Ми ж і так знаємо, що є багато дурного, поганого, фейкового, маніпулятивного, вигаданого. Навіщо нам тримати це у своєму просторі? Я не розумію.
— І от говорячи про ваш досвід, чи було у вас таке за час повномасштабного вторгнення, що ви відчували себе пригнічено у цьому потоці новин і що ви з цим робили?
— Таке, що я відчувала себе пригнічено, навряд чи. Тому що я вважаю, що ми, як професійні журналісти, в принципі звикли працювати під тиском інформаційного потоку. Але дискомфортно і неприємно, коли ти розумієш, що ти не зовсім зрозуміла свою аудиторію, не змогла достукатися. От ці моменти без сумніву існують. Ти починаєш тоді аналізувати, можливо, ти не ті приклади обрала, можливо, не так їх розказала, можливо, занадто складно щось, можливо, люди не відчувають потреби, просто відчувають, що їм так добре.
Іноді люди хочуть, щоб їм брехали…
— …щоб їм на голову приходили і накладали купи інформаційного лайна, а вони сидять і кайфують. А ти приходиш і кажеш: «Не кайфуйте!» І вони на тебе сердяться, а не на тих, хто накладає купи інформаційного лайна. Тому що ти хочеш забрати їх із комфортної ситуації. Можливо так теж є. Наприклад, ми можемо закликати: «Давайте без срачів!». Але є люди, які себе насправді комфортно почувають у цьому. Вони за рахунок цього мобілізують людей близьких їм за духом, за поведінковими моделями, за уявленнями. І це теж не потрібно скидати з рахунку.
— Чи можна зробити висновок з нашої з вами розмови, що людина повинна пам’ятати, що вона сама обирає той контент, який вона споживає? І що навіть в умовах, коли їй накидують це інформаційне сміття, вона може просто до нього ніяк не ставитися, ніяк не реагувати?
— Вольові рішення ніхто не скасовував. До мене прийшов алгоритм, навалив мені на голову якогось там інфлюєнсера, який щось там збрехав, а я така сижу й думаю, боже, я така безневинна жертва! Тільки вольові рішення здатні зламати цю схему. Наприклад, якщо я не вмикаю нічого в інформаційному просторі, я вже ламаю цю схему. Але маса людей цього не робить, не дає собі звіту. І зрештою вважаю, що людині так простіше.
Просто треба собі чесно сказати, що це мій вибір
— Дивитися лайно — мій вибір, слухати лайно — мій вибір, вірити маніпуляторам — мій вибір, слухати політиків-популістів — мій вибір. Просто не потрібно потім ставити запитання, а чому ж так все погано рухається? А так погано рухається, тому що ми своїми руками допомагаємо перетворювати світ навколо нас, на такий, який він є. Я зараз не говорю про ті речі, які від нас не залежать. Але, якщо ми говоримо про війну і розповідаємо про один вчинок, який здатна здійснити одна людина, і ці історії потрапляють в наші медіа, і одна людина інколи здатне врятувати життя іншої людини, або десятків людей, то ця ж здатність існує. Натиснути на кнопочку скіп — ця здатність теж існує.
— Фактично це ніби впирається в відповідальність людини і в чесність перед самим собою?
— Я дуже добре пам’ятаю часи, коли ти заходиш в аудиторію, ти представляєшся, що ти журналістка, ти говориш про інформаційну гігієну, і люди, які сидять у залі, починають мені розповідати, даруйте, про журнашлюх. Є дуже багато українських журналістів і журналісток, які роблять просто колосальну роботу, розповідаючи про реальність, аналізуючи її, пропонуючи навіть рішення і так далі, роблячи прекрасні інтерв’ю з прекрасними людьми, і все це в інформаційному просторі представлене у величезній кількості, все це можна знайти. Але люди живуть в цьому стереотипі, вони приносять у простір цих продажних журнашлюх. В будь-якій сфері можна знайти поганого професіонала і класного професіонала. Корупціонера і чесну людину. Якусь людину, яка погано виконує свою роботу і людину, яка робить надзусилля у будь-якій сфері. Але щоб мислити так, знову треба робити надзусилля.
— Виходячи з нашої розмови, правило для людини, яка бачить якусь новину — це подумати, навіщо вона мені потрібна? До прикладу, нещодавно була інформація, що Зеленський купив у Німеччині маєток із бункером. І коли людина читає таку інформацію, головна порада — це подумати, навіщо мені потрібна ця інформація?
— Так, навіщо мені потрібна ця інформація? Чому я хочу знати, що Зеленський купив будинок з бункером? Може, я отримаю підтвердження? Мовляв, значить усі вони крадуть, вивозять свої сім’ї, а ми тут живемо у війні? Отримуючи цю інформацію, я ще раз підтверджую своє упередження? Навіщо мені це? Для того, щоб сказати, що всі вони погані? Тому я нічого не буду робити у своєму житті, поки діти депутатів… і так далі. І до чого ми доходимо? Мені ця інформація потрібна для того, щоб виправдати свою лінь, бездіяльність, страх, або якісь інші моменти? Тому що моє особисте життя як Тетяни опосередковано залежить від Зеленського. Безсумнівно, воно завжди залежить від тих політиків, яких ми обрали. Я зараз не про Зеленського, я у загальному. Але моє життя, як Тетяни, ділиться на сфери. Того, що залежить від Зеленського. Того, що залежить від людини, яка читає Зеленського і нічого не робить. Я теж зла на цю людину, тому що якби ця людина щось робила, то іншій кількості людей, які роблять щось хороше, довелося б робити менше. І є ще сфера, на яку впливаю я. Так от я замість того, щоб думати, що Зеленський купив бункер, думаю, на яку частину свого життя я впливаю. Наприклад, на наступних виборах я голосуватиму — то що я зроблю, щоб людина, за яку я голосую, не стала б умовним Зеленським, Порошенком чи ким завгодно? Можливо, я почитаю пропозиції цієї людини? Можливо, я подивлюся, до якої категорії людей я належу і що ця людина пропонує конкретно таким людям як я? Можливо, я поцікавлюсь бекграундом цієї людини? Але якщо я далі буду сидіти і думати, що Зеленський купив бункер, я буду далі сидіти у своєму огидному житті і сердитися на Зеленського.
Прості люди, ускладніться
— Знаєте, я коли бачу будь-який текст, який починається «прості люди», я хочу сказати «прості люди, ускладніться», тому що ви не виживете. Тому що світ дуже складний.