Колаж: Світлана Матвієнко/Море Людей
Колаж: Світлана Матвієнко/Море Людей
За останні роки музеї Одеси опинилися в ситуації постійної адаптації. Пандемія, повномасштабна війна, безпекові обмеження, зменшення туристичного потоку — усе це змінило не лише відвідуваність, а й саму роль інституцій у місті.
«Море Людей» поспілкувалося з п’ятьма одеськими музеями про те, як вони працюють сьогодні, що змінилося за останні чотири роки, хто приходить у ці простори та за рахунок чого музеям вдається триматися.
Одеський художній музей
Одеський художній музей відновив роботу вже навесні 2022 року. Спочатку — у форматі екскурсій порожніми залами (основна колекція, як і більшості інших музеїв, евакуйована), згодом — з виставковими проєктами. Відтоді музей працює без тривалих пауз, представляючи проєкти про українське мистецтво — від 1920-х років до сучасності.
Команда музею визнає: працювати доводиться в умовах постійних змін і напруги — через безпекові ризики, блекаути, проблеми з водопостачанням і зростання ментального виснаження співробітників. Водночас зросло відчуття внутрішньої потреби бути разом і продовжувати роботу для міста.
«Сьогодні музей живе повноцінно і активно, наскільки це можливо. Ми багато для цього робимо. Нам дуже важливо продовжувати працювати, щоб бути таким центром сталості і спротиву, працючи за різними напрямками: науково-дослідницька діяльність, виставкова, публічна програма, цифровізіція колекції, а також налагоджуючи стосунки з міжнародною спільнотою», — каже директорка ОНХМ Катерина Кулай.
Відвідуваність після 2022 року суттєво знизилася — подекуди вдвічі або навіть утричі. Минулого року музей зафіксував приріст приблизно на 20% порівняно з 2024 роком, однак до довоєнних показників він поки не повернувся (15 562 відвідувачі). Сьогодні музей працює з різними аудиторіями — дітьми, студентами, людьми старшого віку, ВПО, військовими та ветеранами.
Фінансово музей тримається на мінімальному державному фінансуванні, доходах від квитків, екскурсій і сувенірної крамниці, підтримці клубу «Маразлі» та грантах міжнародних донорів. Прибуток з сувенірної крамниці, від продажу квитків і екскурсій дає можливість залучати додаткових співробітників, зарплатня яких оплачується виключно зі спецрахунку. За рахунок донорів і спонсорів посилюють і убезпечують музей: піклуються про евакуйовану колекцію, стан будівлі, оцифровують колекцію, готують різного роду події і покращують умови роботи.
«Ми отримуємо певний бюджет з боку держави, але він максимально мінімальний. Це комунальні послуги, мінімальна зарплатня і поліція охорони музею. На щастя, ще до повномасштабного вторгнення у нас були напрацьовані і досі ми розвиваємо різного роду партнерства. Додаткова грантова діяльність мінімальна, але більш-менш стабільна», — розповіла Катерина Кулай.
Одеський музей західного і східного мистецтва
Одеський музей західного і східного мистецтва нині також працює без основної експозиції, однак тут одночасно діють кілька тимчасових виставок, проходять презентації книжок і готуються масштабні проєкти — зокрема міжнародна бієнале.
Паралельно триває наукова робота — музей продовжує працювати над реєстром і оцифровувати фонди. Команда музею, за словами директора Ігоря Пороника, за ці роки частково змінилася.
Відвідуваність зменшилася приблизно на 30%, водночас змінився і портрет відвідувача. У музеї діє перелік пільг для безкоштовного входу, що дозволяє залучати нові групи людей — це 13 категорій людей, серед яких ветерани, ВПО, захисники тощо.
«Нас підтримує не місто, а обласна держадміністрація. Фінансування трохи зменшилося, але ми також отримуємо доходи від наших заходів. Донатів немає. Водночас ми отримуємо подарунки, часто дуже цікаві: картини, малюнки, які ми включаємо до музейного фонду», — каже Ігор Пороник.
Музей сучасного мистецтва Одеси
Музей сучасного мистецтва (МСМО) за останні чотири роки суттєво трансформувався. У 2025 році він відкрився в новій локації — на вулиці Європейській. Це вже п’ята адреса музею.
Команда на початку 2026 року налічує 13 людей. У музеї працюють два куратори, а також дві модераторки.
«Відвідуваність музею за ці роки змінювалася хвилеподібно — під впливом пандемії, повномасштабної війни та безпекової ситуації в місті. Водночас ми бачимо поступове відновлення інтересу до музею й зростання залученості локальної аудиторії. Переїзд у центр міста та поява нових форматів (публічних розмов, камерних подій, зустрічей з митцями) позитивно вплинули на кількість відвідувачів», — розповіли в МСМО.
Фінансова модель змішана: інвестиції засновника, гранти, внески учасників клубу музею «Амбасадори культури» та продаж квитків.
Музей кіно Одеської кіностудії
Музей кіно Одеської кіностудії за останні роки переосмислив свою роль. Якщо раніше він сприймався радше як розважальний простір, то після 2022 року музей дедалі більше говорить про культуру, ідентичність і спадкоємність.
«Змінився запит у відвідувачів. Усе більше кіно розглядається не як елемент спільної “радянської” культури, а як кластер ідентичності, єдності та сили. Відвідувачам цікавіше дізнаватися про роки становлення кінематографу, епоху ВУФКУ, про діяльність на Одеській кіностудії Олександра Довженка, Леся Курбаса, Юрія Яновського, Кіри Муратової, про умови, в яких творилося кіно, про те, що знімає кіностудія сьогодні і які фільми незабаром можна очікувати на екранах», — розповіли у музеї.
Команда також дещо змінилася: частина вимушено знаходиться за кордоном.
Попри війну, музей не фіксує суттєвого падіння відвідуваності (винятком став лише 2022 рік). Водночас портрет аудиторії змінився: тепер це часто одесити, а також ВПО. Окремий напрям роботи — екскурсії для військових у межах програм психологічної та соціокультурної реабілітації.
Фінансово музей утримується коштом бюджету кіностудії та бере участь у грантових і донорських програмах.
Одеський муніципальний музей особистих колекцій імені Блещунова
За останні чотири роки в музеї Блещунова, якому цьогоріч виповнюється 40 років, змінилося майже все, каже директорка Олена Ілясова. Працюють лише тимчасові виставки. Команда зменшилася, а частина співробітників нині працює дистанційно.
«Попри війну побільшало напрямків роботи. Наш професійний, людський, особистий ресурс за межою, якщо чесно. Вже чотири роки кожен з нас має постійно тримати себе, колектив, тримати роботу», — зізнається Ілясова.
Відвідуваність, за її словами, суттєво знизилася. Портрет аудиторії також змінився. Раніше основою були родини з дітьми, школи та туристи. Нині це в основному дорослі.
Фінансово музей залежить від базового міського фінансування, але воно покриває лише захищені статті (зарплати, комунальні послуги). Квиткова вартість не переглядалася понад 10 років і не дозволяє заробляти на розвиток. Тому дослідницькі, виставкові й цифрові проєкти реалізуються переважно завдяки грантам — зокрема під час війни музей працював над цифровізацією колекції та проєктом «Одеса. Музейний щоденник війни». У його рамках зробили документування музейних подій під час війни.
«Це навіть не про триматися, бо є основна робота: дослідження, каталоги, цифровізація, наприклад, музейне видання. На це гроші не виділяються. Тому беремо все в руки і подаємо заявки. Іноді все гаразд, іноді ні. Це спорт. Тому так», — каже Олена Ілясова.
Поза експозиціями
Сьогодні музеї Одеси — це простори, де поєднуються дослідження, пам’ять, спільнота й щоденна робота в умовах невизначеності. Вони змінюються разом із містом, реагують на нові запити й продовжують говорити про культуру
Читати також: Одеський художній музей: як усе починалося