Від початку повномасштабного вторгнення музична сцена Одеси, як і саме місто, змінилася. Сюди більше не линуть натовпи туристів, тут стало менше майданчиків для виступів, менше концертів, менше запиту на культуру — і водночас більше болю, більше потреби в самоідентифікації, більше сенсів.
Ми поговорили з трьома одеськими гуртами — Virgin Call, Casa Ukrania та Mist Tower, щоби зрозуміти, чим живе локальна музика в місті, яке досі тримається під прицілом.
Virgin Call: «Найважче — не розпастися»
Інді-рок гурт Virgin Call існує з 2009-го, але активізувався лише з 2020-го. Лідер гурту Євген Чухрій розповідає, що саме музика стала способом не з’їхати з глузду у перші місяці війни:
«Хтось не міг займатися музикою дуже довго після початку. Ми були раді збиратися, відволікати свої думки та грати благодійні виступи на підтримку ЗСУ. Це, мабуть, єдине, що не давало “кукухє” відлетіти остаточно».
Уже в нових умовах Virgin Call випустили два міні-альбоми, кліп, кілька синглів, серед яких — і перший україномовний трек “DOBROHIT”, створений для благодійної організації. Плани — повноформатний альбом і міні-тур Україною. Проблема — ресурси та мотивація слухачів:
«Найбільша складність, як на мене, полягає в тому, щоб вийти на український ринок і зацікавити людей з інших міст своєю творчістю. Додаймо до цього низьку відвідуваність живих виступів — і маємо важку реальність, у якій тобі потрібно заново винаходити велосипед».
У місті залишається небагато майданчиків. Один із небагатьох, хто тримає сцену, — More Music Club. Там можна побачити як новачків, так і вже знаних артистів. Але цього мало.
«Не завадив би більший інтерес з боку людей до живих виступів — не лише якихось окремих подій, а й загалом до концертів локальних артистів: як тих, що лише починають свій шлях, так і тих, хто вже не перший рік на сцені. Культура відвідування живих заходів втратила свій шарм, тож, вважаю, передусім ми маємо повернути цей формат дозвілля громадянам».
Щодо колег, Євген згадує Neshekim та Mortui Vultius — за щирість і самовідданість. А на запитання, як ставиться до музикантів, які виїхали з країни, відповідає лаконічно:
«Війна — це дуже страшна річ. Хтось вважає за потрібне поїхати, хтось — не повернутись, хтось — лишитись в Україні й віддавати найцінніше… Це вибір суто кожної людини. І найкраще, що ми можемо зробити в цій ситуації, — не засуджувати та думати про себе. Час розставить усе на свої місця».
Casa Ukrania: «Загострено й болісно, але ми продовжуємо»
Музика Casa Ukrania — це глибокі, символічні розповіді на перетині міфології, фолку, соціальної критики та історичної пам’яті. За словами учасника гурту Леоніда Жданова, після 2022-го Одеса почала змінюватися:
«Одеса приємно українізується — не тільки у творчості, але й у побуті. Для багатьох музикантів стресові обставини стали рушієм для зовсім нового матеріалу чи проєктів, бо завжди є потреба відрефлексувати свої думки в тій чи іншій формі. Не будемо брехати, цей початковий імпульс із кожним роком згасає, і просто зараз в Одесі немає помітного музичного буму. Радше навпаки. Проте частина змін сподіваємося незворотні й колосального відкату до старого російськоорієнтованого середовища вже не буде».
Casa Ukrania працюють над новим альбомом, водночас долаючи труднощі виробництва, які виникають через війну. Серед позитивів — міжнародні колаборації:
«Україна має відданих друзів за кордоном, зацікавлених у спільній творчості — і це чудово».
Про стан справ у місті Леонід говорить прямо: бракує якісних платформ. Є один андеграундний клуб із багатьма властивими таким майданчикам проблемами, від відсутності надійної авдиторії до некритичного відбору виконавців. Єдина світла точка — “Вітальня”, камерний квартирник-простір.
«Найбільша й найочевидніша непевність для сцени полягає у військовому зобов’язанні, яке може будь-якої миті припинити існування майже будь-якого гурту чи проєкту, але це реальність, на яку не можна не зважати. Для існування гуртів та організації концертів фізично потрібен людський ресурс, який із кожним тижнем війни та пасивності міжнародних партнерів вичерпується. Тому відповідь очевидна: стагнація закінчиться після перемоги, на яку наразі, як і завжди, варто спрямовувати всі можливі сили та кошти».
Серед тих, хто надихає, Casa Ukrania згадують Pulatova за щиру трансформацію в бік українськості, Ereh Saw — за творчу свободу, Lu Joyce — за сценічну магію. Щодо виїздів за кордон — позиція критична:
«Об’єктивно нинішня ситуація тільки шкодить. Частина гуртів, що зараз «представляє» Україну за кордоном, на кшталт Sinoptik чи Jinjer, не є україноцентричними й не просувають потрібні українські наративи, а часом навіть навпаки. Інші ж музиканти, які виїхали за офіційним дозволом і не повернулися, успішно перекрили шлях виїзду для гуртів, які справді виконували важливу дипломатичну функцію і привозили з Європи чималі гроші для армії, як-от ті самі 1914 чи White Ward. Те, що цього року Мінкульт за активного сприяння музикантів, які поїхали в один кінець, фактично перекрив кисень і зруйнував міжнародну кар’єру всій українській важкій сцені, не тільки закривши перевірене джерело коштів для ЗСУ, але й змусивши музикантів влетіти на чималі суми самим, просто ганебно — надто коли російські гурти та їхні симпатики спокійно продовжують виступи на великих європейських фестивалях та сценах».
Mist Tower: «Є відчуття, що в нас вкрали час»
Гурт Mist Tower народився на джемі в одеському More Music Club у 2019 році. Їхній саунд — stoner/desert rock, атмосферний і важкий. Поки дискографія складається з одного мініальбому, але в планах — другий повноформатник уже цього року. Гітарист гурту Олександр Ходосевич зізнається: війна змінила не лише місто, а й саму музичну спільноту:
«Станом на зараз є відчуття незворотності змін, бо багато гуртів перестало існувати чи більше не існують у тому вигляді, що були раніше. Хтось поїхав, хтось — на війні, а хтось вже не повернеться. На заміну їм приходять молоді й ще часто недосвідчені музиканти — вже з іншими уявленнями про музику».
Mist Tower не полишають спроб творити — навіть попри втому, внутрішні бар’єри та загальний фон апатії.
«Середовище не спонукає до творчості, але коли ти не можеш без цього жити — сили завжди знайдуться. Загалом, є відчуття, що в нас вкрали час».
У новому альбомі гурт хоче додати бонус-трек українською. Поки що він “умовно існує”. І хоч Одеса залишається для них домом, виступи тут — радше виняток, а не правило.
«Сумуємо за виступами на природі. Начебто є можливості, але зробити щось справді цікаве не виходить».
Єдиним справжнім центром тяжіння Mist Tower називають More Music Club:
«Це точка зборки. Місце, де почуваєшся як удома. Таких зараз дуже бракує. І взагалі в Одесі завжди не вистачало залу на 500-700 людей — є або маленькі клуби, або великі зали, де не кожен виступить».
Попри це, серед молоді відчувається інтерес до музики: з’являються нові школи, репетиційні бази, ініціативи. Mist Tower кажуть, що їх надихають ті, хто вміє створювати атмосферу — навіть якщо не має професійної досконалості.
На запитання про розвиток сцени відповідь стримано-похмура:
«Сцена зараз — у режимі стендбай, у намаганні зберегти старі банди, що ще залишилися, щоб не бути забутими, і водночас дати розвинутися новим, молодим гуртам. Це — все що завгодно, але не розвиток».
Щодо артистів, які поїхали за кордон, думка неоднозначна:
«Це залежить від особистостей і від того, які в кого обставини склалися. Декого, звісно, можна засудити за зневіру, а декого — зрозуміти, наприклад, бо у людей діти. Я знаю різні приклади: у деяких випадках мене це розлютило, в інших — я розумію, що це, можливо, єдиний вихід — поїхати зараз, щоб повернутись потім. Хорошої відповіді тут немає».
Одеса звучить інакше. Гостріше, чесніше, болючіше — але продовжує звучати. Місцева сцена сьогодні не просто шукає нові форми, а виборює право на існування. Поки одні гурти намагаються вижити і не розпастися, інші створюють нові наративи для країни в процесі її самовизначення. І якщо ця сцена знову розквітне — то не завдяки обставинам, а всупереч їм.
Читати також: «Bird of Pray» летить у Європу: як «Циферблат» готується до Євробачення