Ветеран Олексій Притула зустрів повномасштабне вторгнення, працюючи ветеринаром. Протягом кількох тижнів він звернувся до ТЦК, а вже в липні пройшов навчання та вирушив до Бахмута, де почав виконувати обов’язки бойового медика. Олексій впевнений, що стати до лав ЗСУ – це було єдине правильне рішення:
Якщо ви хочете почути про мотивацію, для мене мотивація – це прапори на цвинтарях. Це єдина мотивація, яка мені була потрібна тоді, яка потрібна зараз.
В інтерв’ю для «Море Людей» Олексій розповідає про реабілітацію, підтримку рідних та повернення до цивільної професії. Каже, для ветерана необхідно мати таку можливість — повернути своє колишнє життя.
Бахмут та Лиман: через біль і обстріли
Рівно через місяць після навчань Олексія відправили в Бахмут, згодом він взяв участь у контрнаступі на Лиман. Завданням його екіпажу було приїхати на точку та забрати поранених хлопців. Під час виконання мисії їхня автівка потрапила під обстріл, Олексій отримав важкі поранення.
Нам довелось сховати машину і самим заховатись. Поки ховалися, я отримав поранення. Здається, що це розкрилась касета над головою і одним з суббоєприпасів мені відрубало ноги. Я доволі швидко прийшов до тями. Сам наклав собі турнікети. Одразу зрозумів, що я втратив ноги. Якісь залишки там ще бовтались. Розумів, що мені треба якось звідси вибратись.
Попри критичний стан, Олексій зміг звернути на себе увагу побратимів та отримати допомогу. Його евакуювали на МТЛБ під обстрілами, а вже після цього він опинився на стабілізаційному пункті.
Я взяв себе максимально в руки і наскільки це було можливо холоднокровно гучно крикнув, що я важкий 300, якщо мене хтось чує, чи можуть надати допомогу? За кілька хвилин я почув, що до мене рухається людина, і тоді я ще раз втратив свідомість.
Підтримка родини та реабілітація
Після поранення Олексія доставили у стабілізаційний пункт:
Єдине, що мене тривожило – як мені про це сказати дружині? Для мене це, в принципі, не стало якоюсь новиною, це війна. І я чудово розумів, що це просто один з варіантів участі в бойових діях, не найгірший, але для дружини це могло бути ударом. Але ні, вона в мене дуже сильна, я це чудово знав і переконався.
Олексій пройшов курс реабілітації в центрі Super Humans у Львові, де йому встановили протези. Після півроку реабілітації він повернувся до Одеси і почав працювати на тій самій посаді ветеринара, яку обіймав до війни.
Невідворотні зміни в житті
Незважаючи на повернення до цивільного життя, Олексій зазначає, що військовий досвід не залишився безслідним. Він не відчуває великих змін у своєму ставленні до світу, але має більш усвідомлений підхід до життя:
Я залишаюсь людиною, на яку військовий досвід, хай незначний, вплинув дуже сильно, але при цьому я навіть у війську залишався цивільною людиною. І цивільною людиною є зараз. Мені не треба проходити якісь спеціальні курси з коректного поводження із людьми з інвалідністю. Якщо ти вмієш просто поводитись з людьми, ти будеш нормально поводитися з усіма.
Незважаючи на складнощі, Олексій не шкодує про свій вибір.
Жодного разу не шкодував. Ані перед пораненням, ані після, ніколи. Війна в твоїй країні – це щось таке, що взагалі не треба пояснювати ні собі, ні іншим. Чому ти маєш бути максимально дотичним до всього цього зараз? Бо, ну, якщо не ти, то хто? – підсумовує він.
Читати також: Відкриття Ігор Нескорених: ветерани з Одещини у складі української команди