Захаращене козацьке кладовище та фрески під штукатуркою: як росія намагалася стерти звʼязок Одеси з Україною

Мультикультурність — це те, чим славиться Одеса вже упродовж кількох століть, та це поняття російська пропаганда спотворила на власний лад. рф підміняє тезу: «Одеса — українська, але багатокультурна» на «Одеса — не зовсім Україна, вона особлива». Одеса не «стала Україною» з набуттям незалежності — вона нею була, є і буде. 

Про те, як росія намагалася стерти звʼязок Одеси з Україною — у спільному матеріалі «Море Людей» та Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки (SPRAVDI).

Козацьке кладовище

На північному заході Одеси розташоване одне з найдавніших місць пам’яті півдня України — козацьке кладовище, яке називають Сотниківським. Саме тут понад два століття тому ховали козаків — засновників слободи та перших мешканців регіону. Це місце — згадка про те як формувалась Одеса ще до її офіційного «заснування» катериною ІІ у 1794 році.

x

Попри свою унікальність, десятиліттями кладовище лишалося без охорони та уваги з боку держави. Як розповів керівник Південного регіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергій Гуцалюк, у 1990-х роках цвинтар опинився під загрозою знищення — на цій території планували звести склади. 

Утім, завдяки зусиллям краєзнавця Романа Шувалова та небайдужих одеситів вдалося відстояти кладовище. Відтоді громадські активісти опікуються його впорядкуванням. Тільки в березні 2021 року козацьке кладовище офіційно отримало статус пам’ятки історії місцевого значення.

Печерні будинки на Шкодовій горі

Це були житла каменярів — часто нащадків українських запорожців, селян. Численні поклади пиляного вапняку забезпечили козаків та їхніх нащадків роботою — добуту породу тоді використовували для спорудження будинків в Одесі. У таких оселях люди не тільки жили, а і працювали — у більшості є виходи в одеські катакомби.

Будинки буквально врізали в скелю. Нижні шари — це і є те саме «пильне каміння», яке видобували. Таку назву воно отримало через те, що його не ламали, а саме пиляли — спеціальними англійськими пилками.

x

«Типові українські печерні житла, бо вони побілені. Тут, до речі дуже багато шарів цієї самої побілки. Тобто багато десятиліть білили жінки щороку, хоча це не треба для скелі, але вони білили цю скелю — як українську мазанку», — розповів доктор історичних наук Тарас Гончарук.

За радянських часів людей почали виселяти зі скеляних осель — найбільше після Другої світової війни. Це призвело до їх поступової руйнації. Після виселення ці будинки, які до того були вже частково аварійними, почали завалюватися ще більше. 

Зараз ці приміщення в жахливому стані. Хоча, як наголошує історик, це унікальні пам’ятки народної архітектури. Зараз, на жаль, це притулок для безхатченків і місце, де просто скидають сміття.

Українські фрески під шаром штукатурки

У 2020 році в будинку на вулиці Затишній під старою штукатуркою знайшли фрески початку ХХ століття із зображенням сцен із життя українців. Там зображені люди в українському традиційному одязі — козаки або косарі у вишитих сорочках та шароварах.

За словами істориків, малюнки зашпаклювали в часи радянського союзу.

«Цілком ймовірно, вони з’явилися на початку ХХ століття. За стилістикою вони схожі на вітальні листівки українського художника Амвросія Ждахи, який народився в Ізмаїлі і деякий час жив в Одесі. Листівки друкували в місті, а на звороті прописували слова та ноти старовинних українських пісень. Можливо, хтось намалював ці фрески за його мотивами. А можливо, сам Ждаха брав участь у їх створенні. Їм понад 100 років, тому їх потрібно зберегти», — запевняв історик Дмитро Жданов.

Одеса — одне з перших міст України, де розпочався український книгодрук

Перша книга українською мовою вийшла в Одесі у 1834 році. Це була казка «Маруся» невідомого автора, видана в Міській друкарні.

x

Нову епоху в українському книговидавництві в Одесі відкрив Юхим Фесенко — видавець і друкар, просвітник і філантроп, почесний громадянин Одеси. Він з особливим натхненням друкував українських авторів та книги українською мовою. За його дорученням складалися збірки українських народних пісень. 

Більшість українських видань в Одесі до 1918 року вийшла саме у друкарні Фесенка — чимало з них він друкував власним коштом. Так, за період з 1885 до 1918 року з його друкарні вийшло близько 75 назв україномовних видань. Майже всі вони представлені у фонді Одеської національної наукової бібліотеки.

x

У 1888 році Фесенко видав поему «Катерина»Тараса Шевченка. Як свідчать науково-допоміжні бібліографічні покажчики, це було перше видання «Катерини» в Одесі окремою книжкою. У 1889 році він відсвяткував 75-річчя Шевченка виданням його поем «Княжна»,«Москалева криниця» та драми «Назар Стодоля».

Більшість творів Шевченка в російській імперії були заборонені та підлягали суворій цензурі, а видавців карали за їх поширення. Тому будь-яке видання його творів українською мовою вже було великою перемогою.

У 2021 році фасад будівлі друкарні Фесенка, що на Рішельєвській, 47, зруйнували. Активісти виходили на акції проти забудови та закликали зберегти історичну споруду. Однак зараз на цьому місці звели елітний житловий комплекс. 

x

Відомі митці в Одесі

До Одеси на лікування приїздили Іван Франко та Леся Українка. Лесь Курбас завітав до міста під час гастролей театру «Березіль», а також зняв декілька кінострічок на Одеській кіностудії. 

x

Також кілька премʼєр опер Миколи Лисенка відбувалися в Одесі, а 1884 року Михайло Старицький заснував тут українську театральну трупу і став готувати до постановки оперу Лисенка «Різдвяна ніч». Цей перелік нескінченний, адже окрім популярних гостей Одеса має безліч відомих митців, винахідників, поетів, акторів, режисерів тощо.

Є ще безліч прикладів, які описують ту українську Одесу, яку так старанно намагалися приховати, зашпаклювати, зафарбувати, забудувати й закопати. Однак це ті знання, які потрібно відроджувати і повертати Одесі її справжнє обличчя.

 

Читати також: І ракетами, і словами. Як роспропаганда атакує Одесу