Ілюстрація: Johns Hopkins Medicine
Ілюстрація: Johns Hopkins Medicine
В Україні з 2019 року офіційно можна дати згоду на посмертне донорство і врятувати чиєсь життя після власної смерті. Система ще тільки розвивається. Наприклад, досі не проводяться пересадки після біологічної смерті, але зміни в законодавстві вже зняли більшість юридичних ризиків як для лікарів, так і для пацієнтів.
Марія Литянська з Одеси підписала згоду на таке донорство у серпні 2022 року. Для неї це не про смерть, а про шанс для когось жити далі. Але досі в суспільстві залишається багато міфів і страхів, пов’язаних із донорством.
У Всесвітній день донорства та трансплантації органів «Море Людей» розповідає історію Марії, а також те, як працює система посмертного донорства, чому більшість міфів щодо неї безпідставні та як дати свою згоду.
Трансплантація органів в Україні: чому раніше лікарі боялися робити операції
В Україні з 2019 року почали діяти зміни до закону «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Це дозволило проводити пересадку органів померлих, а згоду змогли давати всі повнолітні українці.
Також були внесені зміни у 143 статтю Кримінального кодексу, яка діяла з 2001 року. Річ у тім, що до змін майже будь-якого лікаря, що займається трансплантацією, могли притягнути до кримінальної відповідальності.
Медики, як пише The Village, просто боялися робити такі операції. Нині ж відповідальність передбачається лише тоді, коли лікар навмисно порушив порядок трансплантації й це призвело до важких наслідків.
Однак система почала активно розвиватися дещо пізніше — з 2021 року. Тоді в Україні запустили Єдину державну інформаційну систему трансплантації органів і тканин (ЄДІСТ). Тоді ж почав роботу «Український центр трансплант-координації» (УЦТК). Також у лютому 2021 року Кабмін постановив, що трансплантацію можуть здійснювати в будь-якій лікарні з ліцензією та відповідним обладнанням. Раніше медзаклад мав входити до спеціального переліку, який визначав уряд.
Згода на посмертне донорство: що це таке
Нині посмертна трансплантація знаходиться на етапі розвитку. Досі існує проблема недостатньої кількості донорів. Одним з ефективним методів розв’язання є згода на посмертне донорство. Її можна надати з 18 років.
Це документ, підписаний людиною за життя, в якому вона погоджується стати донором органів у разі смерті головного мозку чи біологічної смерті.
Смерть головного мозку — це стан, коли мозок людини припинив свою діяльність, а робота серця та дихання продовжує підтримуватися штучно.
Важливо! Вона діагностується тільки після проведення цілого комплексу тестів консиліумом лікарів. До складу консиліуму не можуть входити лікарі, які беруть участь у вилученні органів та трансплантації, а також трансплант-координатори. При цьому смерть мозку констатують не раніше ніж за 48 годин серцево-легеневої реанімації.
Тобто ймовірність того, що людину не врятували спеціально, виключається. Лікарі в повному обсязі надають усю необхідну допомогу та намагаються врятувати життя.
Щодо біологічної смерті, то в Україні поки не проводять пересадку органів у такому випадку.
Про які ще нюанси варто знати:
- Після підписання згоди дані про донора вносять до ЄДІСТ. Пари для пересадок підбираються системою автоматично, а інформація на ресурсі — конфіденційна. Доступу до картки у системі, поки людині не констатували незворотну смерть, не мають навіть лікарі.
- Людина має право у будь-який час змінити своє рішення і подати письмову заяву про відкликання згоди на посмертне донорство. Рішення можна змінювати необмежену кількість разів.
- Навіть у разі відсутності згоди на посмертне донорство, після смерті людини дозволити вилучення органів мають право рідні.
- Хоч волевиявлення людини за життя має найвищий ступінь пріоритетності, якщо родичі будуть категорично проти вилучення органів, лікарі підуть їм назустріч. Тож, якщо ви вирішили стати посмертним донором, варто поговорити з рідними.
- Якщо ви категорично проти стати посмертним донором, можна подати заяву про незгоду.
Згода на донорство: досвід Марії Литянської
Марія Литянська — голова комунікаційного відділу в Одеському національному художньому музеї. Вона дала згоду на посмертне донорство у серпні 2022 року. Дізналася про таку можливість через соцмережі — натрапила на публікацію медіа, де розповідали що це і як підписати заву.
«Тоді що я працювала в приватній медицині, займалася маркетингом. Мені була зрозуміла сама тенденція, а в статті було пояснено, що таким чином ми збільшимо кількість донорів і збільшуємо можливості того, що люди отримають пересадку. Я зробила це з логіки того, що стану циферкою, яка збільшує кількість цих донорів — щоб зросли можливості для людей у майбутньому. Станом на 2022 було менше 1% людей, які були згодні на посмертне донорство», — розповіла Марія.
Каже, що вагань не було. А от рідні досить тривожно на це відреагували — вони дізналися вже після того, як дівчина подала заяву.
«Рідні чомусь подумали, що я думаю про смерть. Війна, звісно, збільшує ймовірність смерті, але у мене не було цієї логіки. Просто мені здалося, що це важливо. До того ж це не потребує якихось великих зусиль. Мені треба було заповнити форму на сайті. Ти там вбираєш свій регіон і тобі показують, в якій лікарні ти можеш підписати документи. Тобто це було просто: мені дали контакт відповідального лікаря, я йому подзвонила, під’їхала і ми підписали документ», — згадує Марія.
Як все має відбуватися, вона не знала. Тож невеликий секундний страх, за словами дівчини, виник, коли побачила перелік органів, які можуть бути трансплантовані.
«Є перелік того, що я можу надати. І прямо описано: очі, кінцівки, обличчя, гортань, матка, шкіра, очне яблуко тощо. І це досить стрьомно. Ти такий: а що від мене залишиться, якщо я помру? Я, звісно, поставила позначку, що даю дозвіл на всі органи, але на секунду стало моторошно. Однак я ж розумію, що в цей момент я буду мертва, мені буде все одно», — поділилася вона.
Марія згадує, що після того, як підписала документи, дуже хотілося всім розповісти про такий досвід: «як класно, я можу когось врятувати».
«Я в цей момент думала, що мені шкода, наприклад, якихось маленьких діточок, які народжуються хворі, їм потрібна ця пересадка. Думала, що якщо зі мною щось станеться, нехай хтось отримує свій шанс на життя. У мене немає ніякого романтизму щодо поховання. Я вважаю, що це вже просто біоматеріал, на жаль, і просто ховати його в землю, якщо воно має комусь допомогти — навіщо це робити?» — каже вона.
Про посмертне донорство, на її думку, варто говорити, бо що це можливість врятувати життя.
«Підписувати — це не страшно. Ти в якийсь момент забуваєш про це. Я не ходжу кожного дня і не думаю про те, що я посмертний донор. Я коли підписувала, мені було 23-24 роки. Я не збираюсь помирати й не відчуваю ніякого тиску щодо цієї ситуації. Я просто стала циферкою. Система не може працювати в один бік. Ми не можемо запустити посмертне донорство в лікарнях, при цьому не маючи донорів. Тоді це не буде мати сенсу», — зауважила Марія.
Як дати згоду на посмертне донорство
Щоб надати згоду на посмертне донорство, слід звернутися до трансплант-координатора будь-якого закладу охорони здоров’я, що має доступ до ЄДІСТ, або у центр трансплантації.
Актуальні адреси центрів трансплантації у різних регіонах можна знайти онлайн.
Що далі:
- обираєте будь-який зручний центр;
- натиснувши на потрібний центр, з’явиться контактна інформація з лікарнею чи трансплант-координатором;
- потрібно домовитися з лікарем і у визначений час приїхати до закладу охорони здоров’я, аби написати заяву;
- при собі слід мати паспорт та ідентифікаційний код.
Цікаво! За життя в Україні теж можна стати донором, але лише за умови родинного або перехресного донорства. Дозволена пересадка кісткового мозку, нирки й частини печінки.