Перший християнський цвинтар
Перший християнський цвинтар
Не все, що зруйнували комуністи, можна відновити. Так, після відновлення незалежності України в Одесі відбудували Спасо-Преображенський собор (який ледь не знищила росія) та собор Святого Павла, відомий у місті також як Кірха. Проте є пам’ятки, які совєтам вдалося знищити назавжди. Серед них Перший християнський цвинтар, на місці якого сьогодні розташовується Преображенський парк.
Розповідаємо, як з’явилося та зникло кладовище, де були поховані Фелікс де Рібас, Франческо Боффо та Віра Холодна. А також розмірковуємо над тим, що сталося з могильними плитами після дій комуністів і румунських окупантів, та чому Перший християнський цвинтар неможливо відновити сьогодні.
Виникнення Першого християнського цвинтаря
Перший християнський цвинтар в Одесі з’явився наприкінці XVIII століття, коли молоде місто лише починало формуватися. Після приєднання цих територій до Російської імперії та заснування Одеси в 1794 році виникла потреба в місці для поховання перших мешканців – військових, чиновників, купців, інженерів та колоністів, які приїздили будувати нове портове місто. Кладовище розташували на тодішній околиці – за сучасною Преображенською вулицею, неподалік від місця, де згодом зведуть головний храм міста, Спасо-Преображенський собор.
Тут знайшли спочинок представники різних народів і конфесій, які брали участь у створенні та розвитку Одеси. Перші поховання здійснювалися стихійно, без чіткої системи, але вже на початку XIX століття територію впорядкували, розділили на ділянки та почали споруджувати каплиці й фамільні склепи. Поховання відбувалися переважно за християнськими традиціями, хоча поруч із православними могилами з’являлися католицькі, протестантські, вірменські надгробки.
Цвинтар швидко перетворився на своєрідний некрополь видатних одеситів. У 1820–1830-х тут знайшли останній притулок віце-адмірал Фелікс де Рібас, брат засновника міста Хосе де Рібаса, та видатний архітектор Франческо Боффо, який створив Потьомкінські сходи й низку знакових будівель. До кінця XIX століття кладовище стало одним із найбільших у місті, але його територія вже не могла розширюватися через активну забудову Одеси. Саме тоді міська влада почала думати про новий некрополь, який згодом стане Другим християнським цвинтарем.
Архітектурна цінність цвинтаря
Надгробки, склепи та каплиці Першого християнського цвинтаря відображали стиль і витонченість епохи, коли Одеса перетворювалася на південну столицю імперії. Багаті купці, європейські інженери та чиновники зводили на його території фамільні усипальниці, замовляючи їх у найкращих італійських та французьких майстрів. Тут можна було побачити розкішні мармурові надгробки з витонченими барельєфами, каплиці у неоготичному та класицистичному стилях, обеліски з чорного граніту й вишукані ковані огорожі.
Однією з архітектурних перлин цвинтаря була усипальниця сім’ї Новікових – єдина споруда, що вціліла до наших днів. Вона вражала гармонійними пропорціями, арковими склепіннями та ретельно виконаними декоративними елементами. Подібні усипальниці споруджували і для інших відомих родин, що залишили слід в історії Одеси. Були тут і надгробки, створені за індивідуальними ескізами, що зображували сцени з життя похованих або містили символічні деталі: лаврові вінки, пісочні годинники, розбиті колони.
Завдяки витонченій архітектурі та мистецькому оформленню цвинтар нагадував радше музей просто неба, ніж місце скорботи. Він відображав багатонаціональний і космополітичний характер Одеси, адже поряд із православними каплицями стояли католицькі склепи, протестантські надгробки й вірменські хачкари.
Як і чому комуністи знищили цвинтар
Знищення Першого християнського цвинтаря в Одесі було частиною радянської політики стирання історичної пам’яті. Уже в 1930-х роках більшовицька влада розпочала боротьбу з «буржуазними пережитками», і старий некрополь, де спочивали представники одеської еліти – купці, архітектори, військові та митці, – потрапив під удар. Спочатку кладовище офіційно закрили для поховань, а потім розпочалося його систематичне руйнування. Деякі надгробки та склепи розбирали на будматеріали, а територію цвинтаря поступово занедбували.
Остаточний удар по некрополю завдали після Другої світової війни. У роки румунської окупації Одеси (1941–1944) частина надгробків зникла – їх використовували для укріплення доріг і будівництва оборонних споруд. Після повернення радянської влади процес знищення цвинтаря лише прискорився.
У 1970-х роках територію колишнього некрополя повністю «реконструювали»: на місці поховань з’явився парк культури та відпочинку Ілліча, який пізніше отримав назву Преображенського.
Більшість тіл залишилися на місці, оскільки масове перепоховання не проводилося. Лише деякі відомі особистості були перепоховані на інші кладовища, такі як Друге християнське кладовище. Серед них 25-річна дівчина Єфросинія Нагорська. Однак точна кількість таких перепоховань невідома, і багато могил були втрачені безвісти.
Доля надгробків та склепів цвинтаря
Радянська влада методично знищила сліди цього некрополя. Надгробки, склепи та каплиці не підлягали збереженню чи реставрації. Їх розбирали, розбивали й використовували як безкоштовний будівельний матеріал. У післявоєнній Одесі, яка відновлювалася після Другої світової, могильні плити пішли на укріплення тротуарів, бордюрів і навіть фундаментів нових будівель.
Мармурові та гранітні надгробки комуністи особливо не церемонилися: їхні фрагменти можна було знайти у дворах старих будинків, де вони ставали частиною звичайного мощення. Деякі плити, з яких не встигли стерти імена померлих, виявляли в радянських парках і скверах – їх використовували для мощення доріжок або оформлення декоративних елементів. Особливу цінність мали великі кам’яні обеліски та статуї, які нерідко переплавляли або переробляли для потреб міських господарств.
Вціліти змогли лише одиниці – випадкові фрагменти, які жителі Одеси ховали у своїх дворах або використовували для власних потреб. Усипальниця родини Новікових залишилася єдиною спорудою, яка дивом пережила хвилю радянського варварства. Від усього іншого залишилися тільки згадки в архівах і поодинокі надгробки, які ще можна зустріти в різних куточках Одеси, якщо знати, де шукати.
Імовірність відновлення Першого християнського цвинтаря
Перший християнський цвинтар Одеси належить до тих пам’яток, які знищені безповоротно. Відбудувати його сьогодні так само неможливо, як і відтворити кістяк міста XVIII–XIX століття, стертий радянськими «урбаністами».
Головна причина – кладовище фізично не існує. Надгробки розтрощені або розтягнуті на будматеріали, більшість поховань втрачені, архіви неповні, а територія давно перетворена на парк із доріжками, деревами та міською інфраструктурою. Навіть якщо відшукати точні місця поховань, їх не можна повернути до життя: колишній некрополь давно став частиною сучасного міста.
І навіть якби теоретично відновити цвинтар було можливо, це означало б знесення Преображенського парку.